висіти

ВИ́СІ́ТИ, ви́шу́, ви́си́ш, недок.

1. Не маючи опори знизу, триматися на чому-небудь або бути прикріпленим до чогось, зачепленим за щось.

Над столом висить газова лампа (Вовчок, І, 1955, 373);

А груші висіли, як горнята, та жовті, як віск! (Н.-Лев., II, 1956, 378);

Дві здорові сльозини ще не встигли впасти на землю й висіли на широкому веселому виду (Коцюб., І, 1955, 460);

Через одне плече в нього висіла сумка (Трубл., Мандр., 1938, 104);

В кімнаті, куди він зайшов, пахло молоком, на вікнах висіли марлеві занавіски (Тют., Вир, 1964, 37);

// Спадаючи вниз, звисати (про волосся).

Чорні довгі вуса висіли, як дві гадюки (Н.-Лев., II, 1956, 252);

// Безвладно звисати.

Зняли слабого на руки і понесли.. Ноги висіли в нього безвладно, як перебиті (Коцюб., II, 1955, 130);

Ліва рука, закутана в бинти, висіла на перев’язі (Руд., Остання шабля, 1959, 202);

// Обвисаючи, незграбно облягати кого-небудь (про одяг).

Заяложене дране убрання мішком висіло кругом колись високого стрункого стану [Марини] (Мирний, III, 1954, 227);

// розм. Схопившись руками за що-небудь, триматися, держатися на чомусь.

Войовничі, бойові, радісні добровольці купами висять на сходах, юрмляться по тамбурах, хрипнуть від пісень угорі, на дахах вагонів (Гончар, II, 1959, 303).

◊ Ви́сі́ти на волоси́ні див. волоси́на;

Ви́сі́ти на ни́точці див. ни́точка;

Ви́сі́ти на телефо́ні — дуже довго дзвонити або розмовляти по телефону.

2. Не маючи опори знизу, бути причепленим, прикріпленим до вертикальної поверхні чого-небудь.

Окрім картин, на стіні висить зброя, пістолі, ножі і т. ін. (Л. Укр., II, 1951, 5);

На стінах висіли перші воєнні плакати (Кучер, Чорноморці, 1956, 65).

3. над ким-чим. Видаватися, виступати якоюсь частиною наперед; нависати.

Над самою водою висіла тут величезна скала (Фр., III, 1950, 10);

// перен. Загрожувати, здаватися неминучим.

Проте небезпека бути викритим через отой вірш "дамокловим мечем" висіла над ним (Головко, II, 1957, 376);

За них [комуністів] голосували .. люди, над якими висіла недоля (Чендей, Вітер.., 1958, 112).

◊ Ви́сі́ти на но́сі — бути дуже близьким щодо часу здійснення.

Хто гірший боягуз, той балакав про екзамен, що висів на носі (Свидн., Люборацькі, 1955, 150).

4. Триматися в повітрі майже без руху.

Борошняний пил висів у повітрі, а стіни [млина], банти і постав були обсипані ним, як снігом (Коцюб., І, 1955, 353);

В долині блимали вогники, рвалися постріли і кричали люди. Над ними висів молочний туман, змішаний з димом (Панч, В дорозі, 1959, 94).

5. Бути або здаватися нерухомими при повільному польоті (про птахів, літальні апарати і т. ін.) або русі по небу (про небесні світила і т. ін.).

Сіра маленька пташка, як грудка землі, низько висіла над полем (Коцюб., II, 1955, 231);

В небі висів чистий, повновидий місяць (Кучер, Чорноморці, 1956, 111);

Гроза була вже зовсім близько. Уже над садом висіла свинцева хмара (Головко, І, 1957, 428);

// Безперервно, протягом довгого часу літати, кружляти над чим-небудь.

В ясному повітрі над Будапештом з ранку до ночі висіла наша авіація (Гончар, І, 1954, 217).

◊ Ви́сі́ти у пові́трі (між не́бом і земле́ю) — бути у невизначеному, непевному становищі.

Але ж він ["Рай і поступ"], певне, вийде в світ, бо хоч Ваш видавець і висить у повітрі, та не буде ж він вічно висіти (Л. Укр., V, 1956, 138);

Минув ще один місяць, а я все ще вишу між небом і землею. І туди мене тягне, і тут порвати не сила (Вільде, Винен.., 1959, 9).