влягати

КУЛЬГА́ТИ (іти, ходити, припадаючи на милицю або на хвору чи коротшу ногу), ШКАНДИБА́ТИ, ШКУТИЛЬГА́ТИ, ШКАНДИЛЯ́ТИ розм.; КУЛЯ́ТИ діал., КРИВА́ТИ діал., ШТИЛЬГУ́КАТИ діал.; НАКУ́ЛЬГУВАТИ, УЛЯГА́ТИ (ВЛЯГА́ТИ) розм. (злегка). Другого дня повернувся нарешті Джантемир.. Він ще трохи кульгав, але ходив уже без милиць і навіть без ціпка (З. Тулуб); А Максимові кривому Нічого не вадить; Шкандибає на милиці (Т. Шевченко); Напилась я в криниці води та насилу рачки вилізла з рову. Іду я по різі та шкутильгаю (І. Нечуй-Левицький); Коли це незабаром і стара шкандиляє (Панас Мирний); Вона мала звихнену ногу і ходячи куляла (О. Кобилянська); Криваючи, він випряг коні, повів до воза (В. Стефаник); Ось надійшов штильгукаючи старий Петро (І. Франко); — Катря? Їх же дві — молодша на ліву ногу накульгує, а старша на праву (Є. Гуцало); Агроном підвівся і теж пішов у ті двері, що й дівчата, злегка улягаючи на ліву ногу (І. Ле).

ПІДКОРЯ́ТИСЯ кому (бути слухняним, покірним виконавцем чиєїсь волі, чиїх-небудь наказів), КОРИ́ТИСЯ, ПОКОРЯ́ТИСЯ, СКОРЯ́ТИСЯ, ПІДДАВА́ТИСЯ, СЛУХАТИСЯ кого, СЛУ́ХАТИ кого, ГНУ́ТИСЯ перед ким, СХИЛЯ́ТИСЯ перед ким, ПОХИЛЯ́ТИСЯ перед ким, розм., ПІДХИЛЯ́ТИСЯ розм., КЛОНИ́ТИСЯ перед ким, розм., ЗМИРЯ́ТИСЯ з ким, розм.; ПІДЛЯГА́ТИ, УЛЯГА́ТИ (ВЛЯГА́ТИ) діал. (бути залежним від когось, від чиєїсь волі); ШАНУВА́ТИСЯ (намагатися не викликати чийогось незадоволення). — Док.: підкори́тися, покори́тися, скори́тися, підда́тися, послухатися, послухати, зігну́тися, схили́тися, похили́тися, підхили́тися, склони́тися, змири́тися, підлягти́, улягти́ (влягти́). — Мені Йосип звелів стерегти хату. Я не вдома в себе, а у людей живу, то мушу підкорятися (А. Хижняк); В душі Михайло часто обурювався на батька, повставав проти його залізної волі, але корився йому (М. Томчаній); Мотря була не з таківських, щоб комусь покорятись (І. Нечуй-Левицький); Клим наказує невістці замовчати. Параска покірливо скоряється (К. Гордієнко); Коли отак із нього жінка вірьовки сучить, а він піддається, то не вартий він, щоб серед жонатих чоловіків на вулиці сидіти (Григорій Тютюнник); Веде (Тарасюк) між вербівчанами єретичні розмови та підбурює бідноту не гнутись перед багатіями (А. Іщук); (Бурлака:) От, думав, доживу віку спокійно, а тепер приходиться знову воювати! Не можна ж, не можна схилятися перед таким супостатом, як Михайло (І. Карпенко-Карий); Міркую сам-таки з собою: — Якби то, думаю, якби не похилилися раби... То не стояло б над Невою Оцих осквернених палат! (Т. Шевченко); "Перед султаном не склонимось ми, Шиї не схилим магнатам" (М. Рильський); Співець і воїн батьківщини, він не змирився і в неволі (С. Голованівський); — Що ж, чи підлягати йому? — Авжеж! я в його руках! (І. Франко); Ми підпадаємо впливам стороннім, Силі чужій улягаєм, наказам чужим коримося (переклад М. Зерова); Тітка одцуралась од такої небоги, бо небога і справді-таки не шанувалась (І. Нечуй-Левицький).