1. Словник синонімів української мови

волокти

ТЯГТИ́ (ТЯГНУ́ТИ) (переміщати по поверхні до себе або за собою), ВОЛОЧИ́ТИ, ВОЛОКТИ́ (ВОЛІКТИ́ розм.), ТОЛОЧИ́ТИ, ТАРГА́НИТИ діал.; ЦУ́ПИТИ розм., ЦУРПЕ́ЛИТИ розм., ТИ́РИТИ розм., ПЕ́РТИ фам., ТЕРЕБИ́ТИ діал. (перев. понад силу). — Док.: потягти́ (потягну́ти), поволочи́ти, поволокти́, поцу́пити, попе́рти, потереби́ти. Хлопчик по землі тягне кулемета (В. Сосюра); Юра що є сили волочив товаришів по гальці, весь час надсильно гукаючи: — Ваню! Земля вже, земля! (І. Ле); Листоношу водили (кайзерівці) селом, як злидарське горе, його толочили по дорозі й нівечили чобітьми (Ю. Яновський); В хату вбігає задиханий і переляканий Петро. Поперед себе він тарганить за поперек Степанка (С. Васильченко); Одно — творити язиком, а друге — перти плуга (приказка).

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. волокти — волокти́ дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. волокти — -очу, -очеш і розм. волікти, -ічу, -ічеш; мин. ч. волік, волокла, волокло і волікла, волікло; недок., перех. 1》 Тягти кого-, що-небудь поверхнею чогось. || Нести на собі когось або щось важке, великого розміру, що звичайно торкається землі. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. волокти — ВОЛОКТИ́, розм. ВОЛІКТИ́, очу́, о́чеш; мин. ч. волі́к, волокла́, ло́ і волікла́, ло́; недок., кого, що. 1. Тягти кого-, що-небудь по поверхні чогось. Словник української мови у 20 томах
  4. волокти — див. нести; тягти Словник синонімів Вусика
  5. волокти — Волокти́, волочу́, -ло́чеш, -ло́чуть; воло́чучи; волі́к, волокла́, -локли́; волі́кши; волочи́, -чі́ть Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. волокти — ВОЛОКТИ́, оч́у, о́чеш і розм. ВОЛІКТИ́, ічу́, іче́ш; мин. ч. волі́к, волокла́, ло́ і волікла́, ло́; недок., перех. 1. Тягти кого-, що-небудь по поверхні чогось. Стали її будити — не встає; вони її із лави волокти (Барв., Опов.. Словник української мови в 11 томах
  7. волокти — Волокти, -чу, -чеш гл. Тащить, влачить, тянуть. Так потомились, що насилу ноги волочуть. Рудч. Ск. II. 48. Убив корову, взяв на плечі та й волоче. Рудч. Ск. II. 189. Словник української мови Грінченка