вонпити

ВАГА́ТИСЯ (виявляти нерішучість у вирішенні чого-небудь), РОЗДУ́МУВАТИ, СУМНІВА́ТИСЯ, ХИТА́ТИСЯ, М'Я́ТИСЯ розм., ТЕ́РТИСЯ (ТА М'Я́ТИСЯ) розм., МУ́ЛЯТИСЯ розм., МУ́ЛИТИСЯ розм. рідше, ВАГУВА́ТИСЯ діал., ВАРУВА́ТИСЯ діал., ВО́МПИТИ (ВО́НПИТИ) діал., ОТЯГА́ТИСЯ діал., ОТЯ́ГУВАТИСЯ діал. Тепер Соломія вагалась, у якому напрямку йти (М. Коцюбинський); Не роздумуючи довго, скочила (Маруся) вниз з високої скельки (Г. Хоткевич); Скорбне серце моє Потішаєте ви (думи)!.. Де хитається ще, Сумнівається ще Ум (І. Франко); Він усе чогось м'явся, видимо, бажаючи щось сказати, та не насмілюючись (Б. Грінченко); Довго він терся та м'явся, поки зважився сказати про своє лихо... (Панас Мирний); Жінки виважують окрайчики на долонях, муляються (Григорій Тютюнник); — Що ж вам про неї (героїню) розповісти? — мулився голова, видно, не знаючи, що саме треба від нього оцьому лисому суб'єктові (О. Гончар); Вона не вагується показати перед всіма людьми свою любов (Марко Вовчок); А вона все варується мені сказати, тільки гляне та зчервоніє (Марко Вовчок); Не вонпив старий Шрам, що син його Петро укладе Тура (П. Куліш); Твої очі говорять мені, що бажання щастя.. не вигасло в твоїй душі. Так чого ж отягатися? (І. Франко).

РОЗГУБИ́ТИСЯ (втратити спокій, рівновагу, рішучість від хвилювання, страху, сорому тощо), СПАНТЕЛИ́ЧИТИСЯ розм., СТЕРЯ́ТИСЯ розм., ЗВО́МПИТИ діал.; ОТОРОПІ́ТИ розм., СТОРОПІ́ТИ розм., ОТЕТЕРІ́ТИ розм., СТОРОПИ́ТИСЯ діал., СТЕТЕРІ́ТИ діал., ОТЕТЕНІ́ТИ діал., ОБАРАНІ́ТИ діал. — Недок.: розгу́блюватися, губи́тися, пантели́читися, теря́тися, во́мпити (вонпити), торопі́ти, тетері́ти. Той, хто в горах не розгубиться, не розгубиться ніде! (Ю. Шовкопляс); (Роман:) Та вже як чоловік спантеличиться, то помилка за помилку так і чіпляються!.. (М. Кропивницький); Пригнічені стерялися, обараніли (К. Гордієнко); Йон звомпив під поглядом жінки, якої він боявся (М. Коцюбинський); Побачивши Давида, дівчина оторопіла (М. Стельмах); Двері відчинила Аспазія. Глянула на струнку даму, одягнуту ніби й просто, але й до смаку, і сторопіла (П. Панч); У першу хвилину, коли тільки мигнула страшна догадка, що трапилося, — Юхим отетерів (І. Ле); Миня зробив страшні очі, кинув уперед руку з вистромленим, як револьвер, вказівним пальцем і сказав: — Пу! — Дем'ян стетерів (Л. Первомайський); А тут біжить Марійка. Побачила возик, а на ньому Лаврика, півника, торбинку, клуночки — й отетеніла (І. Вирган). — Пор. збенте́житися, соро́митися.