вробляти
ЗАРОБЛЯ́ТИ (мати право або домовленість на плату за виконану роботу), УРОБЛЯ́ТИ (ВРОБЛЯ́ТИ) розм., ЗАПРАЦЬО́ВУВАТИ рідко; ПРИРОБЛЯ́ТИ (ПРИРО́БЛЮВАТИ), ПІДРОБЛЯ́ТИ (ПІДРО́БЛЮВАТИ) (додатково, понад основний заробіток); ОТРИ́МУВАТИ, ОДЕ́РЖУВАТИ, БРА́ТИ (перев. на руки). — Док.: зароби́ти, уроби́ти (вроби́ти), запрацюва́ти, прироби́ти, підроби́ти, отри́мати, оде́ржати. — Доярки тепер добре заробляють, не те, що раніше (Є. Гуцало); Спочив би на старість. Сини і онуки Вробили б на хліб і до хліба доволі (А. Малишко); Він.. чесно запрацював ті гроші, він потом обливався шість повних літ, спину не розгинав... (Мирослав Ірчан); Паськам в'язала, копала, приробляла корму телиці на зиму (К. Гордієнко); І ти ростеш поміж сиріток, і вже одержуєш платню, і носиш матері (В. Сосюра); — Та дівчина, що у мене була, п'ятнадцять карбованців на рік брала на моїй одежі (Панас Мирний).
Значення в інших словниках
- вробляти — вробля́ти 1 дієслово недоконаного виду вставляти вробля́ти 2 дієслово недоконаного виду виконувати певну роботу Орфографічний словник української мови
- вробляти — I (уробляти), -яю, -яєш, вроблювати (уроблювати), -юю, -юєш, недок., вробити (уробити), вроблю, вробиш, док., перех. Вставляти в що-небудь, закріплюючи; укріплювати. II див. уробляти I. Великий тлумачний словник сучасної мови
- вробляти — ВРОБЛЯ́ТИ¹ (УРОБЛЯ́ТИ), я́ю, я́єш, недок., ВРОБИ́ТИ (УРОБИ́ТИ), вроблю́, вро́биш, док., що. Вставляти в що-небудь, закріплюючи; укріплювати. Вробити камінь в оправу. ВРОБЛЯ́ТИ² див. уробля́ти¹. Словник української мови у 20 томах
- вробляти — ВРОБЛЯ́ТИ¹ (УРОБЛЯ́ТИ), я́ю, я́єш, недок., ВРОБИ́ТИ (УРОБИ́ТИ), вроблю́, вро́биш, док., перех. Вставляти в що-небудь, закріплюючи; укріплювати. ВРОБЛЯ́ТИ² див. уробля́ти¹. Словник української мови в 11 томах