врода
КРАСА́ (сукупність явищ, які милують зір, слух; все прекрасне, гарне), КРАСОТА́, ПОЕ́ЗІЯ розм., ЛІПОТА́ розм., ВРО́ДА (УРО́ДА рідше) розм. — Яка тут краса, яка пишнота на левадах! — промовив я до Свікліцького (І. Нечуй-Левицький); Мамо природо! Ти велична, ти безмежна в своїй красоті (Г. Хоткевич); Людина не живе без поезії, особливо без поезії праці, якій присвячує все своє життя (з журналу); З'явились у місті славні ліпотою церкви та собори. Довго мурувались вони, але — навічно (П. Дорошко); Сонце сходить. Тишина. Повна вроди, Йде весна (М. Терещенко).
КРАСА́ (сукупність зовнішніх рис, фізичних якостей людини, які справляють приємне враження), КРАСОТА́, ВРО́ДА (УРО́ДА рідше), ВРОДЛИ́ВІСТЬ (УРОДЛИ́ВІСТЬ рідше), ХОРО́СТВО діал. (про вроджені зовнішні риси, вигляд людини). — Занапастила мене мати, Зов'яне марне у палатах Краса і молодість моя (Т. Шевченко); Молода княгиня усіх засліпила своєю красотою (О. Стороженко); Покинула мене мати Без грошей, без роду; Дала тільки карі очі, Хорошую вроду (Я. Щоголів); Ці два запорозькі ватажки мали кожен окрему вроду і вдачу (І. Кащенко); Євген Вікторович викохав свій смак до жінок, вередував ними й паспорти вродливості читав з одного погляду (І. Ле); Ой, мати моя, що ти гадала, Що мені світ зав'язала? Ци на хороство, ци на багатство, Ци на хорошу вроду? (П. Чубинський).
КРА́СЕНЬ (той, хто виділяється своєю красою; вродливий хлопець, чоловік), КРАСУ́НЬ, КРАСУ́Н діал., КРАСЮ́К діал.; ВРОДЛИ́ВЕЦЬ (УРОДЛИ́ВЕЦЬ рідше), ВРО́ДА розм., ХОРОШУ́Н розм., ХОРОШЕ́НЬ діал., ГАРНЮ́К діал., ПОДО́БЕ́НЬ діал. (тільки про людину). Красень смаглявий, чорнобривий, як і сестра його Оксана, з усмішкою сліпучою, що все навкруг осяває, а чорні очі весело іскряться — такий цей лиманець, старший материн брат (О. Гончар); Красень дятел на вербі, Знай, вистукує собі (Д. Білоус); В цех увійшов Філіпчук. Як розплився за останні роки цей красунь-мужчина (Ірина Вільде); (Король:) Чи до вподоби тобі, доню, цей красун? (М. Кропивницький); — А яку ви, господарю найдобріший, покладете ціну за цього красюка? — Циган картинно напівобернув коня, щоб ми всі побачили його лебедину шию (М. Стельмах); — Даю голову на відруб, що з ними нічого поганого не трапилось, — запевнив Павка Македон, оптиміст і вродливець, задушевний друг Козакова (О. Гончар); — Спи, любий синочку! спи, моя врода! Будеш ти в світі щасливий (Леся Українка); — Молодий княженко був такий хорошун, що я полюбила його (С. Васильченко); Перед нею ліс і море, І високі хвилі боре Злотокудрий хорошень (І. Муратов); — Гарнюк такий, що не списати (Марко Вовчок).
Значення в інших словниках
- врода — вро́да іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
- врода — ВРОДА, рідше УРОДА Переважно краса, миловидність людини. Вона була непогана на вроду: висока, струнка, з великими сірими очима під густими чорними бровами врозліт, з білим чистим і рум’яним обличчям (З. Літературне слововживання
- врода — Краса, вродливість, ліпота, з. гарність, гарнота; П. вигляд, зовнішність. Словник синонімів Караванського
- врода — -и, ж. 1》 Сукупність уроджених фізичних рис людини; зовнішній вигляд. На вроду — на вигляд. 2》 Сукупність зовнішніх рис, фізичних якостей людини, які справляють приємне враження; краса, вродливість. 3》 перен., розм. Красива, вродлива людина. 4》 перен. Великий тлумачний словник сучасної мови
- врода — ВРО́ДА (УРО́ДА), и, ж. 1. Сукупність уроджених фізичних рис людини; зовнішній вигляд. Не поможе ні мило, ні вода, коли така врода (Номис); Лице [парубка] довгобразе – козаче; ні високого, ні низького зросту, – тільки плечі широкі та груди високі... Словник української мови у 20 томах
- врода — див. краса Словник синонімів Вусика
- врода — Вро́да, -ди, -ді, -до! Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- врода — ВРО́ДА (УРО́ДА), и, ж. 1. Сукупність уроджених фізичних рис людини; зовнішній вигляд. Не поможе ні мило, ні вода, коли така врода (Номис, 1864, № 8570); Лице [парубка] довгобразе — козаче; ні високого, ні низкого зросту... Словник української мови в 11 томах