втяти

ВІДРІ́ЗАТИ (ріжучи, відокремлювати частину від цілого), УРІ́ЗАТИ (ВРІ́ЗАТИ), ВІДІТНУ́ТИ, ВІДТЯ́ТИ, УТНУ́ТИ (ВТНУ́ТИ), УТЯ́ТИ (ВТЯ́ТИ), УКРА́ЯТИ (ВКРА́ЯТИ), ВІДКРА́ЯТИ, ВІДБАТУВА́ТИ розм., ВІДЧИКРИ́ЖИТИ розм., УКРА́ЇТИ (ВКРА́ЇТИ) діал.; ВІДШМАТУВА́ТИ (великий шматок); ОБРІ́ЗАТИ (звичайно, щоб відкинути). — Недок.: відрі́зувати, урі́зувати (врі́зувати), відтина́ти, утина́ти (втина́ти), відкра́ювати, відбато́вувати, обрі́зувати, обріза́ти рідше. Уляна .. відрізала окраєць хліба (Григорій Тютюнник); — Домко, вріж нам сала! (М. Стельмах); Вона одтяла ножицями пасмо своєї коси (І. Нечуй-Левицький); Як добрі щепи садівник плекає! Так, що всі зайві парості втинає, Щоб добрі соки йшли все вгору, вгору (І. Франко); Відкраяти шмат житнього хліба, намастити маслом та обчистити зелену цибулину, — .. для Антона найкраща їжа (С. Чорнобривець); Я ті шкури не зіпсую, Свою пайку відбатую (пісня); — Таж усі знають, що тобі пальця січкарнею відчикрижило (М. Зарудний); Корній сів, укроїв хліба і почав їсти (Леся Українка); Спересердя відшматував (дід) півсторінки, крутив цигарку (Ю. Збанацький); Я сад поміщика маленьким у день за гривеник копав. З дерев обрізував там віти (В. Сосюра).

КУСА́ТИ (ранити зубами, жалом, хоботком тощо); ГРИ́ЗТИ (сильно хапати зубами; сильно жалити); ПРОКУ́ШУВАТИ (зубами наскрізь); ЗАКУ́ШУВАТИ (здавлювати, захоплюючи зубами); ЖАЛИ́ТИ, ТЯ́ТИ (ТНУ́ТИ), ШПИГА́ТИ, ЖИГА́ТИ розм. (ранити жалом або хоботком); Ї́СТИ (про комах — протягом тривалого часу). — Док.: укуси́ти, кусну́ти, кусону́ти підсил. покуса́ти, гризну́ти, гризону́ти підсил. прокуси́ти, закуси́ти, ужали́ти (вжали́ти), пожали́ти, утя́ти (втя́ти), утну́ти (втну́ти), шпигну́ти, шпигону́ти підсил. уджиґну́ти (вджиґну́ти), стрікну́ти діал. Скажена собака і хазяїна кусає (прислів'я); Віконниці, бачите, позакривані: ні сонце у вічі не лізе, ні мухи не кусають (О. Стороженко); І качалися, і гризли один одного зубами (Г. Хоткевич); Він підніс до очей посинілий, роздутий палець, — з нього капає кров. Це той собачий хлопчина прокусив його своїми гострими зубами (І. Микитенко); Їй хотілося запхати пальці до рота, закусити їх до крові й кричати (Ю. Смолич); Коли чоловіка жалять оси, він тікає до води (Ю. Яновський); Раптом щось його шпигає в потилицю боляче... Він мовчки бацає рукою "овода кінського" (П. Козланюк); Його нещадно жиґали комарі (А. Шиян); Коли чую, а воно мене неначе що стрікнуло... А ж то гадюка (Словник Б. Грінченка); — Нужа мене напала, їсть (М. Коцюбинський).

ОБРІ́ЗАТИ (відрізавши кінці, краї чого-небудь, вирівняти, зробити коротшим або зменшити розміри чого-небудь), ПІДРІ́ЗАТИ, ОБТЯ́ТИ (ОБІТЯ́ТИ рідше), УТЯ́ТИ (ВТЯ́ТИ), ПІДТЯ́ТИ (ПІДІТНУ́ТИ) розм.; ОБКАРНА́ТИ розм., ОБЧИКРИ́ЖИТИ розм., ОБКРА́ЯТИ розм., ОБКРОМСА́ТИ розм., ПІДЧИКРИ́ЖИТИ розм. (надто коротко). — Недок.: обрі́зувати (обріза́ти), підрі́зувати (підріза́ти), обтина́ти, втина́ти (утина́ти), підтина́ти, обчикри́жувати, обкра́ювати, підчикри́жувати. Фотографії висохли, Варвара обрізала їх і загорнула в свіжий номер фронтової газети (Л. Первомайський); На столі чадів каганчик, і Кирило Васильович ножицями підрізав ґнота (А. Хижняк); Хазяйновита, але скупа, вона втинала одежу, як тільки можна було обтяти (І. Нечуй-Левицький); Підтяти бороду; Відростив (Тиміш) вусики і обкарнав їх так, що вони ворушкою п'явочкою красуються під носом (Я. Гримайло); — Ми знайдемо! — він каже сам собі, — Рукава трохи обчикрижу Та й поможу журбі (Л. Глібов).

УСТРУГНУ́ТИ (ВСТРУГНУ́ТИ) розм. (зробити, сказати що-небудь незвичайне, несподіване), УТНУ́ТИ (ВТНУ́ТИ) розм., УТЯ́ТИ (ВТЯ́ТИ) розм., СТРУГНУ́ТИ розм., УДЕ́РТИ (ВДЕ́РТИ) розм., УДРА́ТИ (ВДРА́ТИ) розм., УДЖИГНУ́ТИ (ВДЖИГНУ́ТИ). Вона з недовірою подивилася на мене, потім оглянула стілець — вона думала, що я хочу устругнути їй якусь штуку, — і не сідала (Л. Смілянський); Оверко, Зінько на всякі витівки вдаються, якусь капость неодмінно встругнуть (К. Гордієнко); Сподіваюся, що вона колись утне щось поважне і гарне навдивовижу усім (М. Коцюбинський); Валентин не міг всидіти на місці, його штовхав якийсь веселий біс утяти яку-небудь штуку (О. Гончар); Князь Єремія.. був байдуженький до тієї дорогої фацеції, яку він стругнув для панів, навіть нищечком сміявся, що вчинив ту великопанську дурість (І. Нечуй-Левицький); Пан тільки таку штуку вдер, аби парубків налякать (А. Свидницький). — Пор. нако́їти.

УТНУ́ТИ (ВТНУ́ТИ) розм. (зробити, виготовити що-небудь майстерно, гарно, виконати велику або складну роботу), УТЯ́ТИ (ВТЯ́ТИ) розм., УДРА́ТИ (ВДРА́ТИ) розм. — Ось ба, якого я воза сплів, — утнеш такого? — похваливсь я, показуючи воза (Б. Грінченко); Гей, нуте, косарі, бо не рано почали! Хоч не рано почали, та багато утяли (пісня); — Ні Грицька ти не вдереш... То дуже трудна роль... (Остап Вишня).

УТНУ́ТИ (ВТНУ́ТИ) розм. (енергійно, завзято виконати що-небудь: заграти, заспівати, затанцювати і т. ін.), УТЯ́ТИ (ВТЯ́ТИ) розм., УЖА́РИТИ (ВЖА́РИТИ) розм., УШКВА́РИТИ (ВШКВА́РИТИ) розм., УШПА́РИТИ (ВШПА́РИТИ) розм., УЧЕСА́ТИ (ВЧЕСА́ТИ) розм., УЧИ́СТИТИ (ВЧИ́СТИТИ) розм., УДЕ́РТИ (ВДЕ́РТИ) розм. (Запорожець:) Ну, та дарма; утни ще яку-небудь. Ану лишень про батька Максима ушквар (Т. Шевченко); Рідна пісня. Отак би утяти, щоб на хуторі почули (П. Автомонов); — Ану, вжар що-небудь! Лупастий хлопець діловито підтяг штанці і вдарив по струнах (В. Земляк); Музики вчесали метелиці (І. Нечуй-Левицький); (Сотник:) А ти вже й скрипку принесла? Яку ж ми вчистимо з тобою? (Т. Шевченко); Ану нехай і я почую, Яку там пісню ти вдереш — Веселую чи жалібну якую (Л. Глібов).