вчути

ВІДЧУВА́ТИ (сприймати органами чуття), ПОЧУВА́ТИ, ЧУ́ТИ, УЧУВА́ТИ (ВЧУВА́ТИ), ПОЧУВА́ТИСЯ, ЗАЧУВА́ТИ рідше, СПОЧУВА́ТИ розм. рідше, ДІЗНАВА́ТИ (ДОЗНАВА́ТИ) розм. рідше, ОЧУВА́ТИ діал. — Док.: відчу́ти, почу́ти, учу́ти (вчу́ти), почу́тися, зачу́ти, спочу́ти, дізна́ти (дозна́ти), очу́ти. Їй здалося, ніби вона відчуває пахощі троянд (М. Трублаїні); Він почував огонь од її гарячого лиця (І. Нечуй-Левицький); Я не ворушу ліктем.. Я чую пульсацію крові на шкірі руки (Ю. Яновський); Доря почув холодок в тілі (М. Коцюбинський); Вона підвелася і тепер тілько вчула, як щеміли її коліна (Панас Мирний); Почуваючись, що вже не служить сила, зложив (Шрам) з себе полковництво, постригсь у попи (П. Куліш); Пісні соловейкові дзвінко-сріблясті! Невже ви замовкли, минули? О ні, ще не час! Ще ж бо ми не дізнали всіх див чарівливої ночі (Леся Українка); — Бодай вам було легко так ту славу пускати, як мені очувати (С. Васильченко).

ПОЧУ́ТИ (сприйняти слухом щось), ДОЧУ́ТИ, РОЗЧУ́ТИ, УЧУ́ТИ (ВЧУ́ТИ), ДОЧУ́ТИСЯ розм., РОЗСЛУ́ХАТИ розм., РОЗСЛУ́ХАТИСЯ розм., ЗАЧУ́ТИ діал. Так дивиться сарна в дрімучому лісі, Неначе почувши десь шелест в кущах... (О. Олесь); Господар ще сказав кілька слів, яких не міг дочути Лодиженко (І. Ле); За гуркотом двох віялок не розчув Обушний зауваження Крупка (І. Кириленко); Затихнув цвіркун, учувши Знадвору гуркіт і гомін (І. Вирган); Ще старий не вспів гаразд розслухати, що син каже, а хлопець як замахне паличкою — лус батька по плечу! (І. Франко); Перш було розсердився, а далі, як розслухавсь, що йому Настя, стогнучи, розказала, то й замовк (Г. Квітка-Основ'яненко); Мати як зачула його голос, так прожога і кинулася до його в хату (Панас Мирний). — Пор. 1. чу́ти.