вчуватися

ВІДЧУВА́ТИСЯ (бути помітним, доступним для сприйняття), ПОЧУВА́ТИСЯ, ЧУ́ТИСЯ, УЧУВА́ТИСЯ (ВЧУВА́ТИСЯ), ОЧУВА́ТИСЯ діал. — Док.: відчу́тися, почу́тися, учу́тися (вчу́тися), очу́тися. В голосі Ярослави відчувалося куди більше байдужості, ніж зацікавлення (Л. Дмитерко); Болю вже не було, відчулась тільки якась скованість у м'язах (В. Собко); Потягло з моря свіжим вогким вітерцем. Почулась морська вогкість (І. Нечуй-Левицький); Осміхалась (Маланці) доля. Не тільки власна, але й Гафійчина. В ногах чулась міць, в руках сила (М. Коцюбинський); Весна вчувалася молодій ланковій в усьому (Я. Гримайло); За молодих літ нічого не боліло, а на старість усе очувається (Словник Б. Грінченка).

УЯВЛЯ́ТИСЯ (з'являтися в уяві, думках, свідомості), МА́РИТИСЯ, ВЕРЗТИ́СЯ розм., ВИМАЛЬО́ВУВАТИСЯ, МАЛЮВА́ТИСЯ, ПОСТАВА́ТИ, ВИНИКА́ТИ, ПРИХО́ДИТИ, НАПЛИВА́ТИ, СПЛИВА́ТИ, ЗРИНА́ТИ, УЗДРІВА́ТИСЯ (перев. із сл. в уяві, свідомості, пам'яті і т. ін. — чітко з'являтися зоровим образом у думках), ПРИЧУВА́ТИСЯ, УЧУВА́ТИСЯ (ВЧУВА́ТИСЯ) (з'являтися слуховим образом); ДУ́МАТИСЯ безос., ГАДА́ТИСЯ безос., МИ́СЛИТИСЯ безос., МІРКУВА́ТИСЯ безос. (бути в думках). — Док.: уяви́тися, приверзти́ся, ви́малюватися, поста́ти, ви́никнути, прийти́, наплисти (напливти), напли́нути, спливти́, спли́нути, сплисти́, зри́нути, уздрі́тися, причу́тися, учу́тися (вчу́тися). — Усе бачу перед собою його одного, навіть уві сні уявляється мені його смуглявий вид (І. Нечуй-Левицький); Починаю в цьому потоці спогадів.. розрізняти ряд постатей, вони вже вимальовуються в моїй свідомості (О. Довженко); Малювались в уяві різні страхіття (В. Козаченко); В його уяві поставали картини, страшніші одна від одної (Є. Гуцало); Думки мимоволі навертались до рідного села, яким виникало воно в його уяві тепер, після зустрічі з земляками (А. Головко); Спливають у пам'яті сині, як волошки, очі і ніжний-ніжний її погляд (А. Хижняк); Та ось у пам'яті зринули нові спогади. Вони напливали, мов густий холодний туман (А. Шиян); — Коли це чую — ніби застогнало щось у глинищах. Прислухалась — тиша. Причулось, думаю (Ю. Збанацький); — Чи ти чуєш, діду, щось наче гукає? — Та то, — каже дід, — мабуть, так учувається (казка); Що то думається старому? Може, споминає батька та діда, що свій вік прожили на цьому дворищі (С. Васильченко); (Павло:) Бач, мені тоді міркувалося, що на чужині нема ні людей, ні попів, а скрізь тільки одна пуща, нетрі та бескети (М. Кропивницький). — Пор. ввижа́тися.

ЧУ́ТИСЯ (сприйматися на слух), УЧУВА́ТИСЯ (ВЧУВА́ТИСЯ), ПОЧУВА́ТИСЯ, ПРОСЛУ́ХУВАТИСЯ, ПРОЧУВА́ТИСЯ, ЗАЧУВА́ТИСЯ, ПРОХО́ПЛЮВАТИСЯ розм. (серед інших звуків); ПРИЧУВА́ТИСЯ (бути ледве чутним). — Док.: почу́тися, учу́тися (вчу́тися), прочу́тися, зачу́тися, прохопи́тися, причу́тися. Попереду, куди вони йшли, чулася стрілянина (І. Ле); Ноги самі, призвичаєні до місцевості, несли куди треба, коли на одному оберті стежки.. учулося важке втомлене дихання й нерівна хода (Дніпрова Чайка); Обоє почали прислухатися. І тепер ясно почули не властивий природі шум.. В ньому час від часу прочувався брязкіт зброї і тупіт людських ніг (В. Гжицький); За ворітьми зачувся такий плач, такий лемент — серце від них могло розірватися (І. Муратов); Не прохоплювався виск сирен із суден, навіть постріл з гармати неспроможний був протаранити громохкий голос урагану (Ю. Смолич); Мені причулися чиїсь голоси (Ю. Збанацький).