відказати

ВІДМОВЛЯ́ТИ (давати відповідь про небажання або неможливість виконати прохання, наказ), ВІДКА́ЗУВАТИ діал., ВИПОВІДА́ТИ діал., ВИМОВЛЯ́ТИ діал. — Док.: відмо́вити, відказа́ти, ви́повісти, ви́мовити. Він дуже любив дітей... Ніколи ні в чому їм не відмовляв (А. Шиян); — Спасибі тобі, мій таточку рідненький! Не відкажи і теперечки, — та й устала навколішки, і цілує його руки (Г. Квітка-Основ'яненко); — А що, якби ви зараз, нині ще всім виповіли помешкання? (І. Франко).

ВІДМОВЛЯ́ТИ (про механізми, прилади — переставати працювати, діяти внаслідок несправності, зіпсуття), ВІДКА́ЗУВАТИ розм. — Док.: відмо́вити, відказа́ти. — Як на зло, телефон відмовив (А. Головко); Відказав мотор.

ВІДПОВІДА́ТИ (говорити у відповідь на чиїсь слова, запитання тощо), ВІДКА́ЗУВАТИ, ВІДМОВЛЯ́ТИ рідше, ПОВІДА́ТИ рідко, ВІДРІ́ЗУВАТИ розм., ВІДРУ́БУВАТИ розм., ВІДРІКА́ТИ заст.; ВІДЖАРТО́ВУВАТИСЯ (давати жартівливу відповідь). — Док.: відпові́сти́, відказа́ти, відмо́вити, пові́сти, відрі́зати, відруба́ти, відтя́ти розм. відбу́ркнути розм. відвісти́ти заст. відректи́, віджартува́тися. Хазяїн коротко і непоквапливо відповідав на запитання гостя (З. Тулуб); — Чи так гарно буде? — питає вона свекрухи, показуючи шитво. — Та гарно, моя дитино, — відказує Мотря (Панас Мирний); — Що воно за дівчина? — Гайденко не відразу відмовив: — Українка... щира, запевне (Б. Грінченко); Я його питаюся, чи буде голосувати на Шубравського, а він мені повідає, що ще не знати (Лесь Мартович); Коли старостів пришлеш? — скрикнула Гашіца... — Не пришлю... — відрізав він рішуче (М. Коцюбинський); — В наш час пустомелів не люблять, — відрубав Петро (М. Чабанівський); Романенко зареготався спершу, потому вилаяв його "мундьом" і відтяв упевнено, що таких дурних панів й не може бути... (М. Коцюбинський); Мостовик щось відбуркнув невиразне (П. Загребельний); — То нема що таїти, — відрік Тома (В. Стефаник); — В цій лікарні тебе, бачу, можуть залікувати так, що підеш під білу березу. — А тут під сосну кладуть, — віджартувався (Ю. Збанацький).

ЗАПОВІДА́ТИ (залишати що-небудь комусь у спадок), ВІДКА́ЗУВАТИ розм.; ВІДПИ́СУВАТИ розм., ЗАПИ́СУВАТИ розм., ПЕРЕПИ́СУВАТИ розм. (даючи письмове розпорядження). — Док.: запові́сти́, відказа́ти, відписа́ти, записа́ти, переписа́ти. (Ернест:) Тітка заповіла мені дім (І. Франко); — Вмираю, діти, — сказав він.. Хату я одказую на обидвох синів навпіл (П. Козланюк); — Я вже надумала, кому що повіддавати, коли помру. От хату свою я йому відписую, — й тітка Меланка кивнула на мене (Є. Гуцало); Карпова тітка померла — десь у городі служила стара дівка, самотня, і записала Карпові двісті рублів (М. Коцюбинський); Отак собі цей Гринько роздумав та й переписав ціле своє господарство на жінку (Лесь Мартович). — Пор. 2. залиша́ти.

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. відказати — відказа́ти дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. відказати — див. відказувати. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. відказати — ВІДКАЗА́ТИ див. відка́зувати. Словник української мови у 20 томах
  4. відказати — Відказа́ти, -кажу́, -ка́жеш, -ка́жуть Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  5. відказати — ВІДКАЗА́ТИ див. відка́зувати. Словник української мови в 11 томах
  6. відказати — Відказати, -ся см. відказувати, -ся. Словник української мови Грінченка