відлунювати

ВІДЛУ́НЮВАТИ (про звук — віддаватися луною), ВІДЛУ́НЮВАТИСЯ, ВІДБИВА́ТИСЯ, ВІДДАВА́ТИ, ВІДДАВА́ТИСЯ, ВІДГУ́КУВАТИ, ВІДГУ́КУВАТИСЯ, ВІДЗИВА́ТИСЯ, ВІДКЛИКА́ТИСЯ, ОКЛИКА́ТИСЯ розм. — Док.: відлу́нити, відлу́нитися, відби́тися, відда́ти, відда́тися, відгукну́ти, відгукну́тися, відізва́тися, відкли́кнутися, окли́кнутися. Слово, повторене тисячоусто, В горах і долах відлунює густо (А. Малишко); А над рікою ще довго відлунювалися.. дівочі голоси (С. Чорнобривець); Постріли подвійною луною відбивалися межи гір (О. Досвітній); Вереск флейт, литаврів гуркіт В морі гуком віддає (М. Бажан); В нічній тиші тупіт кінських копит віддавався лунко й виразно (Григорій Тютюнник); Гунява луна.. дерев'яними словами одгукувала з усіх боків чужі слова (С. Васильченко); Говорив увесь час він.. Кожне слово ніби відгукувалось луною в соборі (Ю. Яновський); Він як подасть голос з долини — далеко в горах окликнеться (С. Чорнобривець).

ВІДЛУ́НЮВАТИ (відкидати звуки в зворотному напрямі), ВІДБИВА́ТИ, ВІДГУ́КУВАТИ, ВІДКЛИКА́ТИСЯ. — Док.: відлу́нити, відби́ти, відгукну́ти, відкли́кнутися. Всі кричать "ура", і старий яр довго відлунює молоді голоси (Ю. Яновський); Височенні стіни соснового бору швидко відбивали гуркіт коліс (Л. Смілянський); Напружує (Мирон) свою уяву, щоб зміркувати, що таке в селі могло б видавати подібний голос і викрикати подібні слова, які б відгукував ліс (І. Франко); Гомонить незвичайним гомоном степ, і дзвінкими лунами відкликається ясна далина (І. Цюпа).