відособлювати
ВІДОКРЕ́МЛЮВАТИ (переривати зв'язок, зв'язки між ким-, чим-небудь), ІЗОЛЮВА́ТИ, ВІДДІЛЯ́ТИ, ВІДДІ́ЛЮВАТИ, ВІД'Є́ДНУВАТИ, ВІДЛУЧА́ТИ рідше, ВІДРИВА́ТИ, ВІДКО́ЛЮВАТИ, ВІДГОРО́ДЖУВАТИ, ВІДЛУ́ЧУВАТИ рідше, ВІДОСО́БЛЮВАТИ рідше. — Док.: відокре́мити, ізолюва́ти, відділи́ти, від'єдна́ти, відлучи́ти, відірва́ти, відколо́ти, відгороди́ти, відосо́бити. Я народився на землі Від батька, що орав ту землю. Ніколи я не відокремлю Себе від хлопської ріллі (Д. Павличко); Він (письменник) не ізолює себе від життя ніколи (Ю. Смолич); Не відділяймо слова від діла (М. Коцюбинський); — Переживу. Аби тільки дітей од мене не відлучали! (Ю. Яновський); Не відривати теорії від практики; Натиск на неї (церкву) мав полягати в тому, щоб відколоти від релігійної громади сотню чоловік (І. Микитенко); Не відособлювати громадську роботу від господарської.
Значення в інших словниках
- відособлювати — відосо́блювати дієслово недоконаного виду рідко Орфографічний словник української мови
- відособлювати — -юю, -юєш і відособляти, -яю, -яєш, недок., відособити, -блю, -биш; мн. відособлять; док., перех., книжн., рідко. Те саме, що відокремлювати 1), 4). Великий тлумачний словник сучасної мови
- відособлювати — ВІДОСО́БЛЮВАТИ, юю, юєш, ВІДОСОБЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ВІДОСО́БИТИ, блю, биш; мн. відосо́блять; док., кого, що, рідко. Те саме, що відокре́млювати 1, 4. Перше припущення маєм відкинуть, Окремі частини, як відособити їх, Не причетні чуттям організму (М. Словник української мови у 20 томах
- відособлювати — ВІДОСО́БЛЮВАТИ, юю, юєш і ВІДОСОБЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ВІДОСО́БИТИ, блю, биш; мн. відосо́блять; док., перех., книжн., рідко. Те саме, що відокре́млювати 1, 4. Не відособлювати партійну роботу від господарської. Словник української мови в 11 томах