відійти

ВІДБИВА́ТИСЯ (іти від товариства, гурту, стада; втрачати контакт із ними), ВІДХО́ДИТИ, ВІДДА́ЛЮВАТИСЯ, ВІДДАЛЯ́ТИСЯ, ВІДКО́ЛЮВАТИСЯ. — Док.: відби́тися, відійти́, віддали́тися, відколо́тися. Командири зупиняли по дорогах бійців, що відбилися від своїх частин (Григорій Тютюнник); З весною дехто (з хлопців) почав одбиватися від гурту (І. Микитенко); Грицько з серця плюнув.., і геть відійшов від громади (Панас Мирний); І від своїх віддалився, більшу половину проплив, і протилежний берег мовби не ближчає (О. Гончар); Вже гурт, від якого вони відкололися, гомонів далеченько (В. Речмедін).

ВІДГАЛУ́ЖУВАТИСЯ (про дорогу, дріт і т. ін. — іти вбік від основної частини, основного напрямку чого-небудь), ВІДХО́ДИТИ. — Док.: відгалу́зитися, відійти́. Ось тут і відгалужується дорога на Переяслав (В. Дарда); Од дороги.. відходила вбік вузька, але добре утоптана стежка (П. Колесник).

ВІДЛУЧА́ТИСЯ (іти, їхати кудись, залишаючи кого-, що-небудь на відносно недовгий час), ВІДХО́ДИТИ, ВІДВЕРТА́ТИСЯ розм. рідко, ВІДВИХА́ТИСЯ розм. рідко. — Док.: відлучи́тися, відійти́, відвильну́ти розм. відверну́тися, відвихну́тися. В неділю був даний наказ усій челяді не відлучаться нікуди з дому (О. Іваненко); Звик до батька, ні на крок не відходить (І. Муратов); — Не встигла я на якусь часинку одвернутися до куми, а він почав з дітьми пиріжки.. ліпити (М. Стельмах); Коли мати десь відвернулася, Настя миттю накинула на себе свитку.. і — гайда до школи (В. Речмедін).

ВІДМОВЛЯ́ТИСЯ від чого (переставати дотримуватися своїх попередніх поглядів, переконань, висловлювань і т. ін.), ЗРІКА́ТИСЯ чого, ВІДРІКА́ТИСЯ, ВІДСТУПА́ТИ, ВІДСТУПА́ТИСЯ, ПОСТУПА́ТИСЯ в чому, ПОРИВА́ТИ з чим, ВІДХО́ДИТИ, ВІДХРЕ́ЩУВАТИСЯ розм., ВІДМА́ХУВАТИСЯ розм., ЗАДКУВА́ТИ фам., ПОПУСКА́ТИСЯ чого діал., ВІДКА́ЗУВАТИСЯ діал. — Док.: відмо́витися, зректи́ся, відректи́ся, відступи́ти, відступи́тися, поступи́тися, порва́ти, відійти́, відхрести́тися, відмахну́тися, позадкува́ти, попусти́тися, відказа́тися. — Я відмовляюся розуміти великого гетьмана, — казав.. Пронський (З. Тулуб); — Пишіть Дубельтові!.. На словах зрікайтесь своїх переконань, щоб зберегти себе для боротьби, для майбутнього!.. — Ні-ко-ли! — по складах відрізав Шевченко (З. Тулуб); Люди, що відрікаються від своєї Батьківщини, відрікаються тим самим і від свого сумління (Я. Галан); Засланий поляками за патріотизм у далекий край.., він.. не поступився в своїх пересвідченнях (І. Нечуй-Левицький); (Неріса:) Я не відступлюсь від свого слова (Леся Українка); Порвати з догматизмом; Чи можна сказати, що в час творення "Пана Тадеуша" Міцкевич відійшов.. від свого демократизму, від своєї революційності? Ніяк (М. Рильський); Федорові й сьогодні вдалося.. від-хреститися від зустрічі з Віктором (М. Руденко); — Ну, скажу я вам зараз, що згодний.. А раптом трапиться щось, і мені доведеться позадкувати (А. Шиян); Так легко не попуститься Іван такої доброї нагоди (Лесь Мартович).

ВІДПРАВЛЯ́ТИСЯ (починати відхід, від'їзд, відліт з якого-небудь місця), ВИРУША́ТИ, РУША́ТИ, ВІДБУВА́ТИ, ВІДХО́ДИТИ (про людей — пішки; про поїзди, пароплави); ВІД'ЇЖДЖА́ТИ, ВІД'ЇЗДИ́ТИ (про людей, наземний транспорт); ВИЇЖДЖА́ТИ, ВИЇЗДИ́ТИ (про людей — на конях, на якомусь транспорті); ВІДЛІТА́ТИ (про літаки та їх пасажирів); ВІДПЛИВА́ТИ (про судна та їх пасажирів); ВИРЯДЖА́ТИСЯ (про людей — відповідно приготувавшись); ПОДАВА́ТИСЯ, РУША́ТИСЯ розм., ВИПИХА́ТИСЯ розм., ВИМИКА́ТИСЯ розм. (про людей — пішки або на якомусь транспорті). — Док.: відпра́витися, ви́рушити, ру́шити, відбу́ти, поли́нути поет. поката́ти розм. відійти́, від'ї́хати, ви́їхати, відлеті́ти, відпливти́, відплисти́, ви́рядитися, пода́тися, ру́шитися, ви́пхатися, ви́мкнутися, уда́ритися (вда́ритися) розм. ви́мандрувати (далеко) рідше. Рано-вранці на роботу відправлявся батько мій (М. Упеник); — Сідай по вагонах, одправляємося на фронт (О. Довженко); З товарної станції щодня вирушали на захід довгі ешелони (О. Гончар); Сев, натомлений, без шапки, рушає додому пішки (Ю. Яновський); Відбути у відрядження; — Під'їду кіньми під садок пізненько, а ти вийдеш до мене.. та й полинемо далеко, далеко! (І. Нечуй-Левицький); — Я покину місце. Ми покатаємо в Петербург (І. Нечуй-Левицький); Маруся забувала, що хотіла вже відходити, знов сідала на камінь, знов слухала опришка (Г. Хоткевич); Грузовики загарчали, від'їжджаючи, і все надовго затихло (В. Кучер); Він знав, що ми завтра вранці від'їздимо (О. Досвітній); Крайнюкові продали квитка на вантажно-пасажирський літак, який одлітав серед ночі (В. Кучер); Привіт кораблю, Що вниз по Дніпру одпливає на Канів! (І. Нехода); Вирядитися на ярмарок; Зважився Максим перебути на шахтах весну.., а тоді вже подаватися додому на село (Грицько Григоренко); Мені й не рушитися без білета (Н. Кобринська); Куди ж їй з таким маленьким дитяточком у дорогу випихатися (А. Шиян); Вечорами дехто запрягав коні і порожнем вимикався на ніч з села (М. Коцюбинський); Вдарився я в Крим з чумаками (Я. Щоголів). — Пор. руша́ти.

ВІДРІЗНЯ́ТИСЯ (бути неоднаковим з іншими, несхожим якоюсь ознакою, рисою), РІЗНИ́ТИСЯ, РОЗХО́ДИТИСЯ, РОЗБІГА́ТИСЯ з кимсь, чимсь; ВІДХО́ДИТИ (набувати нових ознак, рис, ставати несхожим на інших). — Док.: відійти́. Курінь Птахи нічим не відрізнявся від усіх інших рибальських мазанок (Ю. Смолич); У близнюків і одежа, й взуття у дитинстві різнились кольорами (І. Муратов); Дозволю собі побіжно висловити думку, яка трохи розходиться з загальноприйнятою (М. Рильський); — Коли ваш аналіз розбігатиметься з стандартом, ви повинні знати, чому так сталося (Ю. Шовкопляс); Перша повість, яку пише Франко.., не дуже далеко одійшла од тодішньої галицької белетристичної продукції (М. Коцюбинський).

ВІДСТАВА́ТИ (йдучи, їдучи і т. ін., опинятися позаду когось, чогось), ЛИША́ТИСЯ перев. із сл. позаду, ОТЯГА́ТИСЯ (ОТЯ́ГУВАТИСЯ) діал.; ВІДБИВА́ТИСЯ, ВІДХО́ДИТИ, ВІДРИВА́ТИСЯ (втрачати при цьому зв'язок з кимсь); ПРИСТАВА́ТИ (стомившись). — Док.: відста́ти, лиши́тися, відби́тися, відійти́, відірва́тися, приста́ти. Ішов він, як здавалось йому, дуже поволі, але ті, кого він супроводжував, відставали (А. Шиян); Рушили на схід, мов хмара, Що свій висипала град; Лиш Кончак мов отягався, Якось позаду лишався, Мовби з милим чим прощався (І. Франко); — Вночі у нас зброймайстер відбився в горах (О. Гончар); Данилова дружина мчала все далі й далі. Вона відірвалася від війська (А. Хижняк); Дуже-таки потомились, бідолахи; деякі вже й приставати стали (О. Стороженко).

ВІДСТУПА́ТИ (під час воєнних дій рухатися назад чи вбік з певного місця, позицій під натиском супротивника, ворога), ВІДХО́ДИТИ, РЕТИРУВА́ТИСЯ заст.; ВІДКО́ЧУВАТИСЯ (швидко); ТІКА́ТИ, УТІКА́ТИ (ВТІКА́ТИ) (дуже швидко, поспішно), ДРА́ПАТИ зневажл. — Док.: відступи́ти, відійти́, ретирува́тися, відкоти́тися, утекти́ (втекти́), драпону́ти, драпну́ти. Бій тривав недовго. Ворог поспішно відступав (В. Гжицький); Не відходять (вороги), а тікають, наввипередки тікають до переправ, кавалерія давить піхоту, кидають артилерію, кулемети в плавнях (О. Гончар); Він (корпус) з такою рішучістю і силою натиснув на неприятеля, що французи змушені були ретируватись (П. Кочура); Розбите польське військо утікало з поля (Я. Качура); — Бачив, скільки сьогодні машин помчало на Ригу? Драпають німчики! (П. Автомонов).

ВІДХО́ДИТИ (іти від когось, чогось), ВІДСТУПА́ТИ, ВІДСТУПА́ТИСЯ рідше; ВІДДАЛЯ́ТИСЯ, ВІДДА́ЛЮВАТИСЯ (далеко); ЗАДКУВА́ТИ (іти задом наперед). — Док.: відійти́, відступи́ти, відступи́тися, віддали́тися, позадкува́ти. Роман відходить від тополь (М. Стельмах); Титарівна.. То підійде до криниці, То знов одступає (Т. Шевченко); Чернець злякано відступив назад, побачивши Андрія (О. Довженко); Вони відступаються в хащі чагарника (Ю. Смолич); Василина одступилась од лежанки (О. Копиленко); Вони віддалилися від шляху і залишились удвох (О. Гончар); Бабуся позадкувала до дверей (А. Хижняк).

ВІДЧА́ЛЮВАТИ (про човни, судна — рухатися від берега), ВІДПЛИВА́ТИ, ВІДХО́ДИТИ. — Док.: відча́лити, відпливти́, відплисти́, відійти́. Говорили тихо, бо виряджали в далеку дорогу, і відчалювала шаланда за шаландою (Ю. Яновський); Від коси відпливає човен, ріже носом гладь води (І. Гончаренко); Корабель мав незабаром відплисти (О. Іваненко); Та завіса стала густою стіною в морі, і за її прикриттям почали відходити з Севастополя кораблі (В. Кучер).

ДІСТАВА́ТИСЯ кому (переходити в чиєсь користування, ставати чиєюсь власністю), ПОПАДА́ТИ, ПОПАДА́ТИСЯ, ПЕРЕПАДА́ТИ, ПОТРАПЛЯ́ТИ кому, до кого, ВІДХО́ДИТИ від кого до кого, ДОСТАВА́ТИСЯ розм., ПРИХО́ДИТИ розм.; ПЕРЕХО́ДИТИ кому, до кого (ставати власністю іншого); ПОЛИША́ТИСЯ (після когось); ПРИПАДА́ТИ, ПРИХО́ДИТИСЯ (кому, на кого — на чиюсь долю, внаслідок розподілу); КА́ПАТИ розм. (про гроші — час від часу). — Док.: діста́тися, попа́сти, попа́стися, перепа́сти, потра́пити, відійти́, доста́тися, прийти́, перейти́, полиши́тися, припа́сти, упа́сти (впа́сти), прийти́ся, ка́пнути. Тяжко, ох, як тяжко діставались йому десятинки. Коли іншим приходили спадки, коли інші добували хитрі гроші.., він понадіявся на своє здоров'я, на свої руки (М. Стельмах); Що скупому в руки попало, то все пропало (прислів'я); — Розумна голова, а дурню попалась (прислів'я); Всю громаду оплів (Іван) — зараз же за писарчука постановили, і тут багато хабарів йому перепадало (Грицько Григоренко); Вирішено було.. надати допомогу бідноті Чаплинки, Каланчака та інших сіл, стежачи за тим, щоб допомога ця потрапила кому слід (О. Гончар); Як громада ділила між братами дім старого Кайдаша, до Карпової половини одійшла груша (І. Нечуй-Левицький); Хіба не рівна частина досталася на долю братів? Усе ж пополам паювали (Панас Мирний); Носився бриг по морях, латаючи паруси, поновлюючи щогли і переходячи від дідів до онуків (Ю. Яновський); Полишилася (лавка) йому в спадщині ще по дідові (О. Кобилянська); — Буде (сестра) зацікавлена в тому, щоб чимскоріш позбутися вас з хати і, очевидно, без тієї часточки, що припадає вам у спадок (Ірина Вільде); Кожному упала нарізна дорога, — Смілому багата, смирному убога (Я. Щоголів); Нетерплячі міряли поле, щоб дізнатись, скільки прийдеться на душу (М. Коцюбинський); — Перепадає було там, цідиться сяка-така копійчина за копійчиною, капає було потроху (І. Нечуй-Левицький).

ЗАКІ́НЧИ́ТИСЯ (про дію, подію, явище, відрізок часу — дійти до кінця, до завершення), КІНЧИ́ТИСЯ, СКІНЧИ́ТИСЯ, ЗАВЕРШИ́ТИСЯ, ДОВЕРШИ́ТИСЯ, ВІДІЙТИ́, ДІЙТИ́, ПОГА́СНУТИ (про певний часовий відрізок); ВІДШУМІ́ТИ, ВІДГРИМІ́ТИ, ВІДГУРКОТІ́ТИ, ВІДГУСТИ́ (про щось бурхливе, гучне). — Недок.: закі́нчуватися, кінча́тися, скінча́тися рідко заве́ршуватися, дове́ршуватися, відхо́дити, дохо́дити, погаса́ти. Бій закінчився раптом, як і почався (Ю. Яновський); Кінчиться війна, і я повернусь до неї, я відшукаю її! (О. Гончар); Сонце хилилося на захід, завершувався весняний погожий день (І. Ле); І поволі відходить молодість моя (М. Стельмах); Коли доходив третій рік війни, зросла дорожнеча (Ю. Смолич); День погас, І все почило (Т. Шевченко); Відшумить війна, над світом Світу березень заграє (М. Рильський); Моя Вітчизно! Такою снилась ти мені в ті роки радісні і грізні, що відгриміли вдалині (В. Сосюра); І згадувать не треба про те, що відгуло (В. Сосюра).

ЗНИКА́ТИ (переставати існувати, бути в наявності), ЩЕЗА́ТИ, ПРОПАДА́ТИ, ДІВА́ТИСЯ, ГИ́НУТИ, ПОГИБА́ТИ, ЗАПОДІВА́ТИСЯ розм., ЧЕ́ЗНУТИ розм., ЗБУВА́ТИ заст.; ВИВО́ДИТИСЯ, ЗВО́ДИТИСЯ (поступово); ВИВІ́ТРЮВАТИСЯ, ВИПАРО́ВУВАТИСЯ, РОЗЧИНЯ́ТИСЯ, РОЗТАВА́ТИ, ТА́НУТИ, ВИГАСА́ТИ, УГАСА́ТИ (ВГАСА́ТИ), УГАВА́ТИ (ВГАВА́ТИ), ПЕРЕГОРЯ́ТИ (ПЕРЕГОРА́ТИ рідко) (про почуття, мрії, сподівання, думки тощо — поступово, непомітно); ВІДМИРА́ТИ, ВІДЖИВА́ТИ, ВІДХО́ДИТИ (про абстрактні поняття); ВІДПАДА́ТИ (про бажання, потребу в чомусь і т. ін.); ТІКА́ТИ, УТІКА́ТИ (ВТІКА́ТИ), ВІДЛІТА́ТИ, ЗСЛИЗА́ТИ розм. (швидко); ГУБИ́ТИСЯ, ЗАГУ́БЛЮВАТИСЯ (поступово роблячись непомітним); ПОРИНА́ТИ (ховаючись у масі чого-небудь). — Док.: зни́кнути, зни́кти розм. ще́знути, пропа́сти, ді́тися, поді́тися, зги́нути, поги́нути, поги́бнути, заподі́тися, збу́ти, ви́вестися, звести́ся, ви́вітритися, ви́вітріти, ви́паруватися, розчини́тися, розта́нути, розта́ти, ви́гаснути, уга́снути (вга́снути), перегорі́ти, відме́рти, віджи́ти, відійти́, відпа́сти, утекти́ (втекти́), відлеті́ти, відли́нути поет. зсли́зну́ти (сли́знути), зсли́зти (сли́зти), згуби́тися, загуби́тися, пори́ну́ти. Сумні почування починають помаленьку зникать у моїй душі, неначе їх кудись зносив тихий вітер (І. Нечуй-Левицький); Дикі пристрасті щезали з душі, а натомість розливалася в ній така певність і ясність, немов оцей щасливий стан був вічний (І. Франко); Машини із вимкнутими фарами рушили й за хвилину пропали в степовій імлі (О. Сизоненко); Все йде, все минає — і краю немає. Куди ж воно ділось? відкіля взялось? (Т. Шевченко); Довга і безконечно грузька дорога гине далеко в млі (І. Франко); І зітхає (хвиля), і втихає, рине в море величезне й чезне... (Леся Українка); Що нагаєчка, що дротяночка Із колочка не збуває (П. Чубинський); За час окупації цілком вивелися такі речі, як черевики.., не кажучи вже про чоботи (Ю. Яновський); — Тепер звелося чумацтво, одні пісні зосталися (М. Стельмах); Всі важкі думки Ніни вже вивітрилися, навіть згадки не лишилось про розмову (О. Копиленко); Коли прийшла весна, тепло, зелена радість, — ці мрії розтопились, випарувались як без сліду (С. Васильченко); Чув (Йон), що в його серці тане завзятість, поступаючись місцем згоді зі своєю долею... (М. Коцюбиський); Він був, здавалося, у відчаї. Та надія не вгасала в ньому (О. Довженко); Відколи вже все те перегоріло, перетліло, а й досі, як інше згадаєш, то за плечима й морозом, і вогнем всипне (Марко Вовчок); Здавалося, в ньому відмер, зник і забувся навіть натяк на природний інстинкт самоохорони (В. Козаченко); Він так на неї дивився, що їй ув очах темніло, пам'ять відходила (Марко Черемшина); Одпала охота й додому їхати (Панас Мирний); Блідніть, зорі зелені, ховайся, місяцю ясний, тікай, нічний тумане! (О. Донченко); Одлетіла давно золота свіжість листопаду, потемніли мури будинків (І. Микитенко); Сумні думки одлинули (С. Васильченко); Саня осміхнулась. Дві ямочки на щоках наче засміялись і знов в одну мить зслизли (І. Нечуй-Левицький); Вилася (стежка) вгору та вгору, попід ліс, височенною кручею понад виром Стрию, а там.. губилася в темнім смерековім борі (І. Франко); Стежка поринала в темній гущавині вільшини та ліщини (І. Франко).

ОПАМ'ЯТА́ТИСЯ (повернутися до стану душевної рівноваги, набути здатності спокійно думати, діяти тощо), ОТЯ́МИТИСЯ, СТЯ́МИТИСЯ, СХАМЕНУ́ТИСЯ, ОПРИТО́МНІТИ, СПАМ'ЯТА́ТИСЯ, СПОМ'ЯНУ́ТИСЯ, ПРОКИ́НУТИСЯ, ОПАМ'ЯТУВА́ТИСЯ, ПРОБУДИ́ТИСЯ рідше, ОТВЕРЕ́ЗІТИ рідше, ПРОТВЕРЕ́ЗІТИ рідше, ОДУ́МАТИСЯ розм., ОГО́ВТАТИСЯ розм., ВІДІЙТИ́ розм., РОЗБУДИ́ТИСЯ розм., РОЗБУ́РКАТИСЯ розм., ОЧУ́НЯТИ розм., ОЧУ́НЯТИСЯ розм., ПРОЧУ́НЯТИ розм., ПРОЧУ́НЯТИСЯ розм., ОЧУ́МАТИСЯ розм., ПРОЧУ́МАТИСЯ розм., ПРОЧНУ́ТИСЯ розм., ОЧУ́ХАТИСЯ фам., ПРОЧУ́ХАТИСЯ фам., ОЧУ́ТИ́ТИСЯ розм. рідко, ОЧУТІ́ТИ розм. рідко, ОХАМЕНУ́ТИСЯ діал. — Недок.: опам'ято́вуватися, отя́млюватися, оприто́мнювати, спам'ято́вуватися, спомина́тися, прокида́тися, пробу́джуватися, ого́втуватися, відхо́дити, розбу́джуватися, розбу́ркуватися, очу́нювати, прочу́нювати, прочу́муватися, прочина́тися. Вона не могла позбирати своїх думок, звести їх докупи і опам'ятатись (І. Нечуй-Левицький); Староміська дивилася на се все і з диву не могла отямитись (І. Франко); З-за рогу просто на неї вибіг гурт людей.. Поки Сахно стямилася, люди були вже за двадцять кроків позаду (Ю. Смолич); Помітивши погляд Данила та його ніяковість, Андрій схаменувся (О. Копиленко); Юрко йшов, як сновида, і тільки через кілька хвилин опритомнів (І. Багмут); Всі разом одностайно сплять так твердо, що при кінці засідання треба кождого порядно потермосити, заки спам'ятається (Лесь Мартович); — Знову припав до чогось, наче замовлений. Та спом'янись і спам'ятайся нарешті, бо осьдечки зараз усе полетить у піч! (М. Стельмах); Помітивши бійця, старий мовби прокинувся з глибокої задуми, що скувала його всього (О. Гончар); Як трошки опам'ятувались, козак і пита сотниківну: — Як же ти втекла од твого нелюба? (О. Стороженко); Почувши про воду, моряки пробудилися з задуми (В. Кучер); Відколи ми розлучились, я міг десять разів отверезіти і прозріти, а проте я.. залишаюся при своєму (Ірина Вільде); — Ох, якби ж і послухав оце панич, що його прикажчик замишляє!.. — Ти, Насте, гляди, — якось одразу протверезів Савка. — Що чула, те забула! Ясно? (О. Гончар); Не вспіли піщани одуматись, як приїздить сам вельможний у Піски (Панас Мирний); Лице пополотніло. Здорові сиві очі з жахом дивилися в жито. За хвилину Харитя трохи відійшла (М. Коцюбинський); — А.. небагато буде? — спитав німець, беручись за пляшку. — Кий там біс багато! Що ж ми тільки по чарці і випили! — розбуркуючись мовив Яків (Панас Мирний); — Ну, Катре, ходімо, — нарешті впоралася Докія Петрівна з своєю валізкою. Катря тіпнулась і очуняла з хвилинного забуття (А. Головко); Кудрявий хоче віч-на-віч.. поговорити з Латишем, щоб той очунявся від нещастя й таки взяв себе в руки (П. Автомонов); Марія прочуняла з півсну-споминів, заломила руки та й кричала. — Діти мої, сини мої, де ваші кістки білі? (В. Стефаник); Максим довго ще стояв на місці, очарований, щасливий. Вкінці прочунявся (І. Франко); Після повернення Сашка Грець трохи очумався від докучливої гризоти (С. Добровольський); Після чарки Олександра прочумалась і повеселішала (М. Коцюбинський); Якийсь Грицько Чи там Стецько Очухався од бійки (В. Самійленко); Ледве що очутилася я трохи по тяжкій утраті Вашого батька.. вже спав на мене цей новий смуток (О. Кобилянська); (Мокрина:) Охаменулася (бариня), та пізненько... (М. Кропивницький).

ОПРИТО́МНІТИ (повернутися до свідомості зі стану непритомності, забуття), ОТЯ́МИТИСЯ, ОПАМ'ЯТА́ТИСЯ, СТЯ́МИТИСЯ, ВІДІЙТИ́, ОЧУ́НЯТИ розм., ОЧУ́НЯТИСЯ розм., ПРОЧУ́НЯТИ розм., ПРОЧУ́НЯТИСЯ розм., ОЧУ́ТИ́ТИСЯ розм., ПРОЧУТИ́ТИСЯ розм., ОЧУТІ́ТИ розм., ОЧУ́МАТИСЯ розм., ПРОЧУ́МАТИСЯ розм., ОЧА́ПАТИСЯ розм. — Недок.: оприто́мнювати, отя́млюватися, опам'ято́вуватися, відхо́дити, прито́мніти, очу́нювати, прочу́нювати, прочу́муватися. Поранений Богун опритомнів і намагався звести голову (Я. Качура); Він три дні лежав у госпіталі непритомний, всі думали, що вже й не отямиться, а він отямився (Є. Гуцало); Принесли Соломію додому. Соломія вже опам'яталась і страшно стогнала (І. Нечуй-Левицький); Скільки він.. так пролежав, не пригадує, тільки як стямився згодом, то голова.. боляче й приглушено гуділа (Д. Бедзик); Як мати вість таку почула, То тільки вічно не заснула, Бо зуби у неї стялись, А одійшовши, в груди билась (І. Котляревський); Два тижні я лежав без пам'яті.. А як очуняв, то я лежав у світлиці (Марко Вовчок); — Я не пам'ятаю, що далі було. Знаю, що як очунялася я, то лежала на дошці, крів'ю підлита (Панас Мирний); Марія прочуняла з півсну-споминів, заломила руки та й кричала. — Діти мої, сини мої, де ваші кістки білі? (В. Стефаник); Тілько прочунявшися зовсім і вдивившися добре перед себе, він пізнав, що лежить під оборогом (І. Франко); Як Орися очутилась, то Гордій сидів біля неї і держав у своїх руках її похолоділі руки (Б. Грінченко); Устань, устань, милая, прочутися (П. Чубинський); Він і стрепенеться од того слова її і мов очутіє, заговорить до неї, жалувати стане (Марко Вовчок); Вчумався (Кузьма) під тією ж хатою. Лікарі йому на груди поклали широке марлеве перехрестя (І. Ле); Відколи прибув (Павло) у госпіталь, ніяк не прочумається (Ю. Бедзик).

ПІТИ́ (залишити якесь місце, товариство тощо), ПОДА́ТИСЯ, ВІДІЙТИ́, ВІДДАЛИ́ТИСЯ, ЗАБРА́ТИСЯ розм., РЕТИРУВА́ТИСЯ заст., жарт.; ЗНИ́КНУТИ (ЗНИ́КТИ), ЩЕ́ЗНУТИ, ВИ́СЛИЗНУТИ розм., ШУ́СНУТИ розм., ША́СНУТИ розм., ША́СНУТИСЯ розм., ШМОРГНУ́ТИ (ШМОРГОНУ́ТИ) розм. (непомітно, швидко). — Недок.: іти́ (йти), подава́тися, відхо́дити, віддаля́тися, забира́тися, ретирува́тися, зника́ти, щеза́ти, вислиза́ти. Першим бажанням Черкашина було встати й піти геть (Л. Дмитерко); Я — геть подався. Шалом. Навмання. Я — геть подався, стомлений од люті (В. Стус); Люди сховалися в лісі, а коли татари відійшли, вони повернулися (збірник "Легенди та перекази"); Коли Віюк віддалився, Дід обернувся до Івана (І. Франко); Соцький наказав, щоб усі забиралися з кріпості, бо надходить вечір (А. Хижняк); (Живоглядов:) Надало мені приїхати на цю вечірку... Краще буде, коли я звідсіль ретируюсь... (Ю. Мокрієв); Дід Омелько ойкав, кректав і, нарешті, зник, ніби крізь землю провалився (З. Тулуб); Діти щезають за двері (Леся Українка); Казанцев.. тихо, по-котячи вислизнув з хати (І. Нечуй-Левицький); Тільки Хима вийшла з хати, він шуснув за нею до сіней (М. Коцюбинський); — Де батько мій? — крикнув Ладимир, але Степан уже шаснув з лавки і чвалав через майдан (В. Дрозд); Не виглядів (сотник), хто з його хвіртки шморгнув (Г. Квітка-Основ'яненко).

УМЕ́РТИ (ВМЕ́РТИ) (про людину — перестати жити), ПОМЕ́РТИ, СКОНА́ТИ, ВІДІЙТИ́ заст., ПЕРЕСТА́ВИТИСЯ заст., ВИ́ТЯГТИСЯ розм., КІНЧИ́ТИСЯ розм., СКІНЧИ́ТИСЯ розм., СКАПУ́СТИТИСЯ розм., СКАПУ́ТИТИСЯ розм., ДІЙТИ́ розм., ОДУБІ́ТИ зневажл., ОДУБИ́ТИСЯ зневажл., ОДУ́БНУТИ зневажл., ОДУ́БТИ зневажл. рідко, ҐИ́ҐНУТИ вульг., ВІДУМЕ́РТИ діал., ЛУ́НУТИ діал., СКАПА́РИТИСЯ діал.; ВИ́МЕРТИ (згинути до останнього в якійсь місцевості), ПРОПА́СТИ (передчасно, від голоду, нещасного випадку тощо); ЗГА́СНУТИ, ДОГА́СНУТИ, ДОГОРІ́ТИ (поступово, повільно); ЗГОРІ́ТИ (раптово); ЗДО́ХНУТИ, ПОДО́ХНУТИ, ОКОЛІ́ТИ розм. (перев. про тварин, про людей зневажл.); ПА́СТИ (звич. про худобу). — Недок.: умира́ти (вмира́ти), помирати, кона́ти, відхо́дити, агонізува́ти, кінча́тися, дохо́дити, мертві́ти, ме́рти, вимира́ти, згаса́ти, погаса́ти, га́снути, догаса́ти, догоря́ти (догора́ти), згоряти (згорати), до́хнути, здиха́ти, подиха́ти, колі́ти, па́дати. Умер від рани товариш (Ю. Яновський); Він загине так чи інакше: або сконає сам, змучений спрагою, ..або впаде під кулями (О. Гончар); Коли мені не допоможуть вірші, То вже не допоможуть лікарі. У сни свої благословенні й віщі Я відійду самотньо на зорі (Д. Павличко); Похиріла (мати) неділь зо дві, та й переставилась (Марко Вовчок); День за днем буде тягти своє гірке життя та клясти матір, що родила його, поки не витягнеться під тином од голоду (Панас Мирний); Прийму все горе, в муках і скінчуся (І. Франко); — Ти ще скапустишся у мене! — Солдат примруживсь (М. Стельмах); Нечипорів батько.. колись під тином п'яний і одубів (Г. Квітка-Основ'яненко); Пан Купа, мало не ґиґнувши з перестраху,.. хутко прикрив долонею свою лисину (О. Ільченко); Ґаві було дванадцять літ, коли батько його відумер (І. Франко); — Прикажчик молиться.. Чи щоб пан скоріше лунув чи ще щоб пожив (Панас Мирний); — Як я маю змарнувати своє життя, спинаючися посеред дороги, то нехай уже краще скапарюся... (А. Крушельницький); Міхонський пожив ще кілька день, видержав ще два вибухи крові, а після третього тихесенько згас (І. Франко); Добриня догоряв, і тільки ще слабі проблиски життя світилися в його глибоких темних очах (Юліан Опільський); Танула дочка в Калиток, змарніла, зів'яла, вироблена, на очах матері згоряла (К. Гордієнко); (Семен:) Я думав, що тебе... (Микита:) Нема на світі? Як бачиш, ще не здох! (М. Кропивницький); — Ти дома з голоду околієш (Панас Мирний).