відірвати

ВІДОКРЕ́МЛЮВАТИ (роз'єднуючи, розділяючи, брати частину від цілого), ВІДДІЛЯ́ТИ, ВІДРИВА́ТИ, УРИВА́ТИ (ВРИВА́ТИ), ВІДЛА́МУВАТИ (ламаючи); ВІДКО́ЛЮВАТИ (ударяючи, колючи); ВІДКОЛУ́ПУВАТИ, ВІДЛУ́ПЛЮВАТИ (колупаючи); ВІДШАРО́ВУВАТИ (шар від шару); ВІДКЛЕ́ЮВАТИ, ВІДЛІ́ПЛЮВАТИ (про приклеєне). — Док.: відокре́мити, відділи́ти, відірва́ти, урва́ти, увірва́ти (ввірва́ти), відлама́ти, ущипну́ти (вщипну́ти) (щипаючи) відколо́ти, відколупа́ти, відлупи́ти, відшарува́ти, відкле́їти, відліпи́ти. Судака чистять, обережно відокремлюють ножем верхній плавень і зябра (з популярної літератури); Висипав її (картоплю) в миску, налив олії, відділив собі три картоплини (М. Зарудний); Раз за разом гатить він дзюбаком у іловату опоку і відриває від неї кусні лепу (І. Франко); Потім (матроси) почали кайлом відламувати шматки вугілля (З. Тулуб); Відколювати зразки породи.

ВІДОКРЕ́МЛЮВАТИ (переривати зв'язок, зв'язки між ким-, чим-небудь), ІЗОЛЮВА́ТИ, ВІДДІЛЯ́ТИ, ВІДДІ́ЛЮВАТИ, ВІД'Є́ДНУВАТИ, ВІДЛУЧА́ТИ рідше, ВІДРИВА́ТИ, ВІДКО́ЛЮВАТИ, ВІДГОРО́ДЖУВАТИ, ВІДЛУ́ЧУВАТИ рідше, ВІДОСО́БЛЮВАТИ рідше. — Док.: відокре́мити, ізолюва́ти, відділи́ти, від'єдна́ти, відлучи́ти, відірва́ти, відколо́ти, відгороди́ти, відосо́бити. Я народився на землі Від батька, що орав ту землю. Ніколи я не відокремлю Себе від хлопської ріллі (Д. Павличко); Він (письменник) не ізолює себе від життя ніколи (Ю. Смолич); Не відділяймо слова від діла (М. Коцюбинський); — Переживу. Аби тільки дітей од мене не відлучали! (Ю. Яновський); Не відривати теорії від практики; Натиск на неї (церкву) мав полягати в тому, щоб відколоти від релігійної громади сотню чоловік (І. Микитенко); Не відособлювати громадську роботу від господарської.