візія

ПРИ́ВИД (дух перев. померлого, який привиджується людям забобонним або з хворобливою уявою), ПРИВИ́ДДЯ рідше, ПРИМА́РА, МАРА́, МАНА́, ТІНЬ, ПОТОРО́ЧА розм., ПРИЧУ́ДА розм., ФАНТО́М книжн., ВІ́ЗІЯ книжн., МРІ́Я заст., ОБМА́РА діал., МАНІЯ́ діал.; ЧМАРА́ діал., ЧМАНА́ діал.; ПОЧВА́РА (звичайно страхітливий). Лечу в якімсь диму-тумані, Навколо привиди страшні, Краї пустельні і незнані ... (О. Олесь); — Скрізь мені маряться привиддя покійників (переклад М. Лукаша); Люди бояться вночі кладовища, жаских казок і непевних примар (Леся Українка); Хвора слабо повернулася, а очі її вперлися в Ядзю, наче перед нею стояла якась мара (Н. Кобринська); Біля ставу в Яблунівці .. у старовину, кажуть, поторочі заточувалися, відьми з чортами відьмачились (Є. Гуцало); Уся в білому і облита місячним білим світлом, вона, наче причуда, колихалась поміж високими кущами квіток, мов у бажанні переконатись, чи бачила вона справді колишнього адоратора свого, чи з'явився, може, якийсь фантом перед її очима (О. Кобилянська); — Та невже ж ви вірите у візії? Ну, приснилося вам, приверзлося (І. Кулик); Не встигли Улас та Юрко добре роздивитися на ту мрію, вона щезла (І. Нечуй-Левицький); — Та не бійтеся. Я — людина, а не якась обмара (С. Васильченко); (Оксана:) Не полохайтесь! Це не манія, а я живесенька... (М. Кропивницький); Його жінка має бути почварою, упирем, що висисає людську кров (І. Франко).

ПРИМА́РА (те, що не відповідає дійсності, не існує насправді, постає в уяві), МАРА́, МАНА́, ОМА́НА, ОБЛУ́ДА, ХИМЕ́РА, ПРИ́ВИД, ПРИВИ́ДДЯ рідше, ВИ́ДИВО книжн., поет., ФАНТО́М книжн., ВІ́ЗІЯ книжн., МРІ́Я заст., ОБМА́РА заст., ПОЯ́ВА діал.; ІЛЮ́ЗІЯ (те, що тільки здається справжнім, реальним). Примара порятунку ніби пожартувала над нами, мов уві сні привиділась (Ю. Збанацький); Як нагадаю Козака в могилі, то й досі не знаю, Чи то було справді, чи то було так, Мара яка-небудь (Т. Шевченко); (Лицар:) То був порив остатній, він показав, що крил моїх нема, що то була якась мана, облуда, немов я чув їх в себе за плечима (Леся Українка); Як часом з'являється нам, що уже не існує, — То лише мислі потьмарення, образів сонних омана (переклад М. Зерова); Золоті надії, дитячі химери, — розбило, розвіяло, як грім пір'я (С. Васильченко); Вона не могла з певністю сказати, чи то був сон, чи привид (М. Коцюбинський); Осінній день — похмурий, мороський — Одне бажання родить непоборне: Минай скоріше, як привиддя чорне, Як давній спогад, прикрий і чужий (Є. Фомін); Як гаряче плинуть з безвісної далі Притьмарених видив нечутні рої! (Л. Первомайський); Туга за фантомом щастя — се щастя (Уляна Кравченко); Скоро утома переборола збуджені нерви, і Сергій задрімав. Якісь візії плелися тоді в його голові (Г. Коцюба); Така привабна ця таємна подорож, і повно радощів, химерних снів і обмар (С. Васильченко); Ти не любила... Час останній... Який же біль, який же біль!.. Та за ілюзію кохання навіки вдячний я тобі (В. Сосюра).