вістовник
ВІ́СНИК (той, хто приносить якусь звістку), ВІСТУ́Н, ВІСТІВНИ́К (ВІСТОВНИ́К) рідше, ВІСТОВИ́К рідше, ВІСТОВЕ́ЦЬ рідше; ГІНЕ́ЦЬ (ГОНЕ́ЦЬ), ПОСЛА́НЕ́ЦЬ, ВИ́СЛАНЕЦЬ (спеціально посланий для цього). Поїхав вісник на прудкім верблюді.. Та й переказує цареві Туру (А. Кримський); Чи ж все буть йому кар вістуном І погрозою в людях!? (І. Франко); Ось вістовник біжить із гір..; Якби він нам приніс хорошу вість (переклад М. Лукаша); І вістовець не приходить од їх, щоб за їх розказати (Леся Українка); Влетіти і впасти, як падали колись гінці — вісники перемоги — на майданах античних міст (О. Гончар); (Тхориха:) Раз увечері прибігає до нас від Храпка посланець (Панас Мирний).
Джерело:
Словник синонімів української мови
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- вістовник — вістовни́к іменник чоловічого роду, істота рідко Орфографічний словник української мови
- вістовник — -а, ч., рідко. Те саме, що вістун. Великий тлумачний словник сучасної мови
- вістовник — ВІСТОВНИ́К див. вістівни́к. Словник української мови у 20 томах
- вістовник — ВІСТОВНИ́К, а, ч., рідко. Те саме, що вісту́н. [Головнокомандувач:] Ось вістовник. біжить із гір..; Якби він нам приніс хорошу вість! (Гете, Фауст, перекл. Лукаша, 1955, 405); Ворони крилаті Летіли здалеку, червоного вина Жадні напитися, вістовники недобрі (Рильський, Поеми, 1957, 23). Словник української мови в 11 томах