в'язнути

ГРУ́ЗНУТИ в чому, в що і без додатка (занурюватися в щось в'язке, сипке тощо), ВГРУЗА́ТИ (УГРУЗА́ТИ) в що, ЗАГРУЗА́ТИ в чому, в що, ПОГРУЗА́ТИ в чому, в що, В'Я́ЗНУТИ в чому, СТРЯ́ГНУТИ в чому, діал.; ТОНУ́ТИ в чому, ВТОПА́ТИ (УТОПА́ТИ) в чому, в що, ПОТОПА́ТИ в чому (глибоко). — Док.: вгру́знути (угру́знути), вгру́зти (угру́зти), загру́знути (загру́зти), погру́знути (погру́зти), зав'я́знути (зав'я́зти), втону́ти (утону́ти), потону́ти. Вони переїхали заболочене місце, на якому коні грузли мало не до колін (В. Гжицький); Ноги вгрузали у твань, вона схлипувала й чавкала, як жива (О. Донченко); Після щедрих дощів дороги розкисли, і в деяких місцях колеса по маточини загрузали в липуче багно (П. Кочура); Рура від помпи досі гниє на подвір'ю, заржавіла та до половини погрузла в болоті (І. Франко); Коні мінометників хропіли й стогнали в темряві, в'язнучи в ріллі (О. Гончар); Коненята стрягли по черева в заметах (І. Франко); Найбільше страждали тут вівці: вони по черево тонули в піску і на підйомі безпорадно борсалися в ньому (З. Тулуб); Ноги по кісточки втопають у сірій шляховій пилюзі (Т. Масенко); На розмитих, вибоїстих дорогах ми потопаємо по коліна в багнюці (П. Колесник). — Пор. застря́ти.

ГУ́СНУТИ (ставати густим), ГУСТІ́ТИ, ЗГУ́ЩУВАТИСЯ, ЗГУЩА́ТИСЯ, ЗАГУСА́ТИ, ГУСТІ́ШАТИ (ставати густішим); В'Я́ЗНУТИ (ставати в'язким); ЗАСТИГА́ТИ (охолоджуючись); ЗАПІКА́ТИСЯ, СПІКА́ТИСЯ, СКИПА́ТИСЯ, ЗГОРТА́ТИСЯ (про кров, сльози — братися згустком); ЗСІДА́ТИСЯ (про молоко, кров тощо — утворювати згустки); ВУ́РДИТИСЯ, ЗВУ́РДЖУВАТИСЯ (перев. про підкисле молоко при кипінні). — Док.: згу́снути, згу́скнути розм. згусти́тися, загу́снути, загу́скнути розм. засти́гнути, засти́гти, запекти́ся, спекти́ся, скипі́тися, згорну́тися, зсі́стися, зву́рдитися. Молоко в путині жовкне і гусне (М. Коцюбинський); Навколо нього все більше густіла синь, і нарешті темінь поглинула неясний високий контур (М. Стельмах); Над водою згущалася імла (П. Воронько); Стояла літня суша.. Чорний мул коло валів і подекуди берегом загус, затужавів (І. Нечуй-Левицький); В доспілому (кавуні) сік ніби густішає, а згуснувши — стає солодший (Т. Масенко); — В'язне (розплав)? — Та от застигає швидко... (з газети); На потилиці волосся пасьомцями позлипалося і на них кров запеклася (Григорій Тютюнник); В маляти скипілася кров біля губ (І. Нехода); Каша у їх (них) була щоразу хороша, — ні цятиночки води, а на сей раз молоко зсілось (Ганна Барвінок). — Пор. тверді́ти.

НАБРИДА́ТИ чим і без додатка (повторюванням, одноманітністю дій або слів, постійною присутністю, надмірною увагою і т. ін. неприємно вражати), ДОКУЧА́ТИ, НАДОКУЧА́ТИ, НАДОЇДА́ТИ розм., НАПРИКРЯ́ТИСЯ діал.; ПРИСТАВА́ТИ розм., В'Я́ЗНУТИ розм., ЛІ́ЗТИ розм. (перев. з чим — набридати кому-небудь своїми запитаннями, пропозиціями, вимогами і т. ін.). Досвідчений мурза невідступно був при хворому, набридав йому, але життя врятував (І. Ле); Він довгі літа докучав панові різними процесами (І. Франко); І хоч не хотілось би тобі надокучати, одначе мушу застерегти: ледарі в нас не в пошані (О. Гончар); Постараюся не наприкрятись довгими листами, хоча й я не зарікаюсь (Леся Українка); Я розумів, що в'язнути до людини з запитаннями більш ніж нетактовно (Ю. Збанацький).

ЧІПЛЯ́ТИСЯ до кого і без додатка, розм. (використовувати щось як привід для звинувачення, докору тощо), ЗАЙМА́ТИ кого, ПРИСІ́КУВАТИСЯ розм., ПРИСКІ́ПУВАТИСЯ розм., НАСКІ́ПУВАТИСЯ (НАСКІПА́ТИСЯ) на кого, розм., СКІ́ПАТИСЯ розм., СУЧИ́ТИСЯ розм., ПРИСТАВА́ТИ розм., ПРИВ'Я́ЗУВАТИСЯ розм., ПРИДИРА́ТИСЯ розм., НАПОСІДА́ТИСЯ на кого, розм., В'ЇДА́ТИСЯ (УЇДА́ТИСЯ) до кого, на кого, розм., В'Я́ЗНУТИ розм., НАВ'ЯЗА́ТИ розм., ЧІПА́ТИСЯ кого, діал.; СІ́КАТИСЯ розм. (настирливо, погрозливо). — Док.: причепи́тися, учепи́тися (вчепи́тися), начепи́тися розм. зайня́ти, присі́катися, прискі́патися, наскі́патися, приста́ти, прив'яза́тися, приде́ртися (придра́тися), напосі́стися, в'ї́стися (уї́стися), нав'я́знути. Живу я собі на селі тихо, ні до кого не чіпляюся, і мене ніхто не займає (Панас Мирний); Почала Лисавета, начепилась на Мотрю: — Трясця й розтрясця твоїй матері, ти така й сяка! (Грицько Григоренко); — Ти куди дивишся? — не раз присікувався до неї Гопченко, коли вона замріювалась проти вікна (В. Земляк); — Тату! — сказав Юра твердо і рішуче, — будь ласка, не прискіпуйсь (Ю. Смолич); — Поки ви казна-чого наскіпувались на Валентина Модестовича, той бандит зник (Ю. Шовкопляс); — Я не знаю, чого ти на мене наскіпався (Панас Мирний); А в артілі він був ще вибагливіший: скіпався до свинарів, що не бережуть відер, корит (Григорій Тютюнник); — Що ж я верзу.. кажи що? — сучиться п'яний (Панас Мирний); Після жнив якогось одного дня вона почала приставати до сина. — А що, Романе! вже давненько я хотіла тебе оженити, а ти все отягаєшся та опинаєшся (І. Нечуй-Левицький); (Баба:) Зійди ти з моїх очей, чого ти прив'язався до мене! (С. Васильченко); Усе придирається (Харко). — У вас, — каже, — не так усе, як у людей (Г. Квітка-Основ'яненко); Бабуся якусь мить помовчала, а тоді знову напосілася на дідуся: — Отож іще звичка в людини! Як вітер влетів, і готуй йому торбу (Ю. Збанацький); Псує настрій хлопцям новий доглядач від служби режиму, він тільки влаштовується до них, проходить іспитовий строк і, може, тому на всіх в'їдається, такий причепа виявився, що хлопці одразу його не злюбили (О. Гончар); — Та не в'язни! Чого ти пристав до нього? (Панас Мирний); Лазар загорнув поли халата і весь підібрався, як перед нападом. — Чого нав'яз? — говорила вся постать його (М. Коцюбинський); — Чого ви чіпаєтеся дівчини? — вмішалася в розмову подруга Марічки (А. Крушельницький); — Попалася! — зареготала Машка. — У чім попалася? Чого ти сікаєшся, божевільна, патлата? — кинулася до неї Варка (Л. Яновська).