гепнути

БУ́ХНУТИ кого-що і ким-чим, розм. (поставити, покласти що-небудь недбалим, різким рухом або впустити що-небудь з глухим звуком, шумом, гуркотом), ГЕ́ПНУТИ розм., ГРИ́МНУТИ ким-чим, розм., БРЯ́ЗНУТИ підсил. розм., БРЯ́КНУТИ підсил. розм., БРЬО́ХНУТИ кого-що, підсил. розм., ХРЯ́ПНУТИ ким-чим, підсил. розм., ХРЬО́ПНУТИ ким-чим, підсил. розм. Йонька встиг по дорозі потрусити чужі ятері, бухнув у ночви мерзлу рибу (Григорій Тютюнник); Морозів Василь приніс у сіряку снігову бабу і гепнув її серед хати (К. Гордієнко); (Мирон:) Брат одним блюдом так брязнув об долівку, що тільки іскри полетіли (О. Корнійчук); Марусяк скочив із посліднього каменя, брякнув бордюжком об землю (Г. Хоткевич); Артур хряпнув перед Софроном каскою (А. Хорунжий); — От вам і гостинець! Я ж казав, що нам більше не їздити до цієї панни, — крикнув погонич і хрьопнув гарбузом об землю (І. Нечуй-Левицький). — Пор. 1. ки́нути.

БУ́ХНУТИСЯ розм. (важко, з силою, з розгону або з глухим звуком, шумом, гуркотом упасти), БУ́ХНУТИ розм., БА́ХНУТИСЯ розм., БЕ́ХНУТИ розм., БЕ́ХНУТИСЯ розм., ГРИ́МНУТИСЯ розм., ГРИ́МНУТИ розм., ГРЮ́КНУТИСЯ розм., ГРЯ́КНУТИСЯ розм., ГЕ́ПНУТИСЯ розм., ГЕ́ПНУТИ розм., ГУ́ПНУТИ, ГУНУ́ТИ розм., БАБА́ХНУТИСЯ підсил., розм., БАБА́ХНУТИ підсил. розм., БЕБЕ́ХНУТИСЯ підсил. розм., БЕБЕ́ХНУТИ підсил. розм., БРИ́ЗНУТИ підсил. розм., БРИ́ЗНУТИСЯ підсил. розм., БРЯ́ЗНУТИСЯ підсил. розм., БРЯ́ЗНУТИ підсил. розм., БРЯ́КНУТИСЯ підсил. розм., БРЯ́КНУТИ підсил. розм., БРЬО́ХНУТИСЯ підсил. розм., БРЬО́ХНУТИ підсил. розм., ТАРА́ХНУТИСЯ (ТРА́ХНУТИСЯ) підсил. розм., ТОРО́ХНУТИСЯ підсил. розм., ХРЯ́ПНУТИСЯ підсил. розм., ХРЯ́ПНУТИ підсил. розм., ХРЯ́СНУТИСЯ підсил. розм., ХРЬО́ПНУТИСЯ підсил. розм., ХРЬО́ПНУТИ підсил. розм., ШЕЛЕ́ПНУТИ діал., ШЕЛЕ́ПНУТИСЯ діал. — Недок.: бу́хатися, ба́хатися, ге́патися, ге́пати, гу́пати, хря́пати, хрьо́пати. Він.. повернувся в барак і, як ходив, так і бухнувся на койку, не роздягаючись (Г. Коцюба); Пан Никодим бухнув перед нею на коліна і заплакав (П. Колесник); І з височини триповерхового будинку бахнулася вона на стос дров біля чорного ходу (З. Тулуб); Сень виловчився, засвоїв котячу хватку, ринув на дужого німця, ..і той бехнувся, мов тугий мішок (К. Гордієнко); Машина спочатку якось повільно перекинулася, несучись по інерції в провалля. Потім гримнулася з кручі, але не загорілася (І. Ле); Як лежу, то все б, здається, узяла і зробила, а підіймуся, так і гримну... (Панас Мирний); Уляна не вдержалась і прямо як стояла, так грюкнулась на гузир, страшенно завивши (Панас Мирний); Вже в кінці коридора Ярослав, заворонившись, перечепився одразу обома ногами і гепнувся на цементову долівку (Ю. Мушкетик); Гепнеш було так, що самому годі підвестися (Остап Вишня); На долівку часто гупало важке каміння (Г. Епік); Слідом гунула, одколовшись од берега, велика брила рудої землі (П. Колесник); (Іван:) Тут я, як побачив на собі кров, так як стояв, так і бабахнув об землю... (М. Кропивницький); Марко заскреготів зубами, скрикнув, скорчило його судорогами, і він бебехнувся об землю (О. Стороженко); Як тільки вийшла Маруся, вона встала, вийшла і знов бебехнула на ліжко (І. Нечуй-Левицький); Так і бризнулась вона губернаторові до ніг (Г. Квітка-Основ'яненко); За цим випала чиясь цеберка з рук, брязнулась об камінь (Д. Бедзик); Генерал фон дер Крок спершу витріщив очі, потім хотів розсердитись і посміхнутися разом, але тут же раптом брязнув навзнак (П. Панч); Молоденький чортик, що його випустили святами пожирувати, з радощів брякнувся прямо в кучугуру снігу (С. Васильченко); Вакула рвонувся, пхнув його куксами у живіт — Гречка не вдержав — і Вакула брякнув долі (Ю. Смолич); Романюка важко брьохнувся, розпластався на кризі (О. Гончар); Із каменем на шиї Мусій брьохнув з берега, його потягла вглиб течія (Ю. Яновський); Акордеон випорснув у нього з рук і з зойком трахнувся об підлогу (О. Гончар); І як стусону у ворота раз, удруге, та так їх з петлями з прогоничем і випер, та вкупі з ними і сам хряпнувся якраз на самого сатану і всю чортову старшину (О. Стороженко); Захлинулась гармонія в руках рябого, потім дико рявкнула і хряснулась об підлогу (Ю. Збанацький); Вона затрусилась і упустила тарілку на поміст. Тарілка хрьопнула й розбилась (І. Нечуй-Левицький). — Пор. I. 1. упа́сти.

СТУ́КАТИ (ударяючи по чому-небудь, утворювати короткі уривчасті звуки, стукіт), БИ́ТИ, СТУКОТА́ТИ підсил., СТУКОТІ́ТИ підсил., ГРЮ́КАТИ підсил., ЦЮ́КАТИ, ТУ́КАТИ розм., ТУТУ́КАТИ підсил. розм., ТЮ́КАТИ розм., КО́ВТАТИ діал.; ПОСТУ́КУВАТИ, ВИСТУ́КУВАТИ, ПРИСТУ́КУВАТИ (стукати розмірено або час від часу); ПРОСТУ́КУВАТИ (розміреним стуком перевіряти, досліджувати щось); БУБНИ́ТИ розм., БУБОНІ́ТИ розм. (дрібно); ТОРОХТІ́ТИ, КАЛАТА́ТИ, БАРАБА́НИТИ, ТАРАБА́НИТИ підсил. розм., ТОКОТА́ТИ (ТОКОТІ́ТИ) діал. (часто й гучно стукати); ГУ́ПАТИ, ГУПОТІ́ТИ підсил. розм., ГЕ́ПАТИ розм., БА́ХКАТИ розм., БА́ХАТИ рідше, БАБА́ХКАТИ розм., БАБА́ХАТИ рідше, ГА́ХКАТИ розм., ГАМСЕЛИ́ТИ фам., ТРА́ХКАТИ розм., ТРАХКОТІ́ТИ підсил. розм., ТАРА́ХКАТИ розм., ТАРАХКОТА́ТИ (ТАРАХКОТІ́ТИ) підсил. розм., ТОРО́ХКАТИ розм., ТОРОХКОТА́ТИ (ТОРОХКОТІ́ТИ) підсил. розм. (стукати з великою силою); СТУГОНІ́ТИ розм. (безперервно з великою силою); ЛОПОТА́ТИ (ЛОПОТІ́ТИ) (видаючи глухі звуки); ЦО́КАТИ (чимсь металевим). — Док.: посту́кати, сту́кнути, постукоті́ти, грю́кнути, цю́кнути, ту́кнути, тю́кнути, ви́стукати, пристукнути, просту́кати, гу́пнути, ге́пнути, ба́хнути, баба́хнути, га́хнути, тра́хнути, тара́хнути, торо́хнути, цокнути. Скільки раз намагався (єпископ) перервати ту мову і стукав патерицею об землю (Леся Українка); Бити в рейку, скликаючи на обід; — Чи ти швидко перестанеш стукотіти та бряжчати? (І. Нечуй-Левицький); — Ти пустопорожній фантазер! — рикнув Гризота, грюкаючи кулаком по столу (В. Речмедін); Дятли ще дужче тукать взялися (П. Тичина); Ремиґали корови, важко дихали та нечасто постукували ногами об короби чи ясла (Г. Епік); На рейках колеса вистукують дзвінко (І. Муратов); Він то білів, то червонів на обличчі і нервово бубнив пальцями по столу (П. Козланюк); Десь калатав у клепачку, скілько було сили, сторож (С. Васильченко); У шибки барабанив дощ (В. Гжицький); По токах гупають ціпи (О. Гончар); Молот гепає, сокира цюкає, а прядка хурчить (П. Панч); Об гарячі жерстяні дахи торохкали каштани, підплигували, як на жаровні, і падали на бруківку (Григорій Тютюнник); Стугонів, вицокував, мчав по рейках поїзд, гойдались вагони, заколисуючи бійців (І. Цюпа); Хвиля від хвилі лопотіли грубі дощові краплі в вікно (І. Франко). — Пор. 1. би́ти, 1. торохті́ти.

УДА́РИТИ (ВДА́РИТИ) у що, по чому, об що, чим (зробити удар по якомусь предмету, по чому-небудь), БА́ХНУТИ розм., БАБА́ХНУТИ підсил. розм., БЕБЕ́ХНУТИ підсил. розм., БУ́ХНУТИ розм., БА́ЦНУТИ розм., ГА́КНУТИ розм.; ГА́ХНУТИ підсил. розм., ЖА́ХНУТИ підсил. розм., ГЕ́ПНУТИ підсил. розм., УГАТИ́ТИ (ВГАТИ́ТИ) підсил. розм., ХРЬО́ПНУТИ розм., ХРЯ́ПНУТИ розм., ХРЯ́СНУТИ розм., УЖА́РИТИ (ВЖА́РИТИ) підсил. розм., ШВАРНУ́ТИ розм., ШВА́РКНУТИ розм., ШВАРКОНУ́ТИ розм., ШКВА́РКНУТИ (ШКВАРНУ́ТИ) розм. (з силою); ЛЯ́СНУТИ, ЛУ́СНУТИ розм., ДЗИ́ЗНУТИ (ДЗИ́ҐНУТИ) розм., СВИ́СНУТИ розм., ЦЮ́КНУТИ розм. (утворюючи при цьому дзвінкий, свистячий і т. ін. звук). Залізний болт з брязком ударив у віконницю (М. Коцюбинський); — З чого ж починати? — вдарив Денис по молодому дубкові сокирою (Григорій Тютюнник); Матрос вихопився і вмить опинився біля вихідних дверей. Він бахнув у них ногою — і вони тріснули надвоє (О. Досвітній); Бацне (учитель) школярською головою об дошку.. і, як грудку, викине хлопця в сіни (Д. Бедзик); Він з досади так гакнув по зубилу, що молоток зіскочив і боляче вдарив його в руку (О. Бойченко); Не було замків перед Довбушевою силою. Він гахнув усім тілом, усією вагою в двері, й вони зіскочили з петель (Г. Хоткевич); Шкода моєї шапки: як угатить (жандарм) кольбою по шапці та й розпоре (Лесь Мартович); Аркадій підвівся, витяг з кишені пачку грошей і недбало ляснув паперами об стіл (О. Копиленко); Покуштує (Валя) малини, надкусить кислу сливу і лусне нею об дерево (С. Васильченко); Куля дзизнула в камінь (П. Загребельний); Вона вскочила в Лаврінову хату, вхопила кочергу та й свиснула нею по купі горшків, що сохли на лаві (І. Нечуй-Левицький); Цюкнув (Іван Ілліч) вістрям своєї залізної палиці об підлогу (Є. Гуцало). — Пор. 1. би́ти, 2. би́ти, 1. поби́ти.