глумитися

ЗНУЩА́ТИСЯ (заподіювати муки, страждання кому-небудь), ГЛУМИ́ТИСЯ, НАГЛУМЛЯ́ТИСЯ, НІ́ВЕЧИТИ, ПОТИРА́ТИ розм., ВЕРЕДУВА́ТИ заст., ЗБИТКУВА́ТИСЯ діал., ЗБИТКУВА́ТИ діал., ПОНЕВІРЯ́ТИ діал., ЗГНУЩА́ТИСЯ рідко, ПОТУРА́ТИ розм. рідко. — Присилували нелюди дівчину. Били до півсмерті. Коси рвали.. Замкнули у ванькирі і знущались, як кати. Кажуть, праву руку старий із Карпом їй викрутили (М. Стельмах); Дивлюсь я — тане, тане моя Одарка, як воскова свічечка.. Чого вже пані їй не робить, як не глумиться — мовчить; тільки часом тихесенько очиці на неї зведе (Марко Вовчок); До часу над слабим, хто дужчий, вередує (П. Гулак-Артемовський); — Панщина — то таке, що люди робили панам задармо, а пани ще над ними збиткувалися, замикали у темні льохи та й били, що аж кров лилась (Н. Кобринська); А як будуть вас багачі збиткувати та днями їсти не давати, то позакусюйте зуби й лише терпіть, заки повиростаєте та вберетесь у силу (П. Козланюк); Тяжко плакала Ганнуся, І не знала, за що, За що́ мати згнущається, лає, проклинає (Т. Шевченко).

НАСМІХА́ТИСЯ з кого-чого, заст. над ким-чим, а також без додатка (робити кого-, що-небудь об'єктом насмішок, образливих зауважень і т. ін.), ГЛУЗУВА́ТИ, КЕПКУВА́ТИ, СМІЯ́ТИСЯ, КПИ́ТИ розм., КПИ́ТИСЯ розм. рідше; ВИСМІ́ЮВАТИ, ОСМІ́ЮВАТИ рідше, ОБСМІ́ЮВАТИ розм. рідше (кого, що — виставляти кого-, що-небудь у смішному вигляді, викриваючи, критикуючи); ЗУБОСКА́ЛИТИ зневажл., СКА́ЛИТИСЯ зневажл., ГИГИ́КАТИ розм., ХИХИ́КАТИ (ХІХІ́КАТИ) розм. (насміхатися, звичайно сміючись, посміхаючись при цьому); ЖАРТУВА́ТИ, ПІДСМІ́ЮВАТИСЯ, ПІДСМІХА́ТИСЯ (ПІДСМІ́ХУВАТИСЯ рідше), ПОСМІ́ЮВАТИСЯ, ПОСМІХА́ТИСЯ розм. (звичайно без зла, не в дошкульній, не в образливій формі); ІРОНІЗУВА́ТИ (тонко, приховано); ГЛУМИ́ТИСЯ, ЗНУЩА́ТИСЯ (зло, в'їдливо); ЄХИ́ДСТВУВАТИ без додатка, розм. (злісно, в'їдливо іронізувати); ПОТІША́ТИСЯ (насміхатися, розважаючись чиєюсь поведінкою, виглядом і т. ін.). (Ганя:) З нас усі насміхаються. Про нього кажуть "рудий Кіндрат", а про мене — "Кіндратова руда кішка" (О. Корнійчук); Хай сміються з нас, глузують — Нам байдуже, Бо замовкнуть, як почують Слово дуже (М. Рильський); — Сплюх нещасний! Щелепи вивернеш! Чим тоді хліб жуватимеш? — кепкує Уляна (М. Стельмах); — І я був би вельми улещений, — кпив далі підпоручик, — коли б ви.. згодились.. стати моїм ад'ютантом (Д. Бедзик); Не впору був твій плач і сміх не впору, То й кпились люди з сліз і сміху твого (І. Франко); Цю особливу прихильність до Соломії помічав не тільки Остап, а всі, і лиш висміювали ідного коротконогого лицаря (М. Коцюбинський); Давно, давно Езоп байки писать начав, Осміював звірят, над миром глузував (Л. Боровиковський); — На кутні б розреготалися! Годі вам над чоловіком зубоскалити! — долинуло з іншого боку (П. Кочура); — Тебе, Гнате, постав на перехресті — німці нізащо не підійдуть. — А ти не скалься (Григорій Тютюнник); — Сяде на воза, як опудало, руки розвісить, — гигикав бородань. — Гляньте на цього візника (А. Хижняк); В академії студенти через ці пружки жартували з Балабухи (І. Нечуй-Левицький); З незвичайної делікатності дідуся дивувались і потроху підсміювалися (М. Стельмах); Сам посміхається (Данило) з себе: для чого він забігає наперед? (М. Стельмах); Всю дорогу Петрик посміювався: — Ну й лікар! Людей лікує, а коня не може (Ю. Збанацький); — А Марися Іванівна завзялась будь-що переінакшити людську природу, — іронізує Артур Пилипович (О. Гончар); Масло посміховищем зробив її, глумився (А. Хижняк); — Тобі вже одинадцять років, а ти від горшка — два вершка, — продовжував знущатися Маслюк (І. Багмут); — Бе-ме-ме та й годі! — зареготалася вона, потішаючися із мене, що я нічого ніяк не второпаю (Л. Яновська). — Пор. ви́сміяти.

ОСКВЕРНИ́ТИ (порушити чистоту, святість чого-небудь; поставитися до чогось високого, святого неналежним чином, принизливо), НАРУГА́ТИСЯ з чого, над чим, ПОГЛУМИ́ТИСЯ з чого, над чим, ОПОГА́НИТИ, СПОГА́НИТИ розм., ЗАПОГА́НИТИ розм., ОМЕРЗИ́ТИ заст. — Недок.: оскверня́ти, скверни́ти книжн., заст глуми́тися, опога́нювати, спога́нювати, пога́нити, запога́нювати, плюга́вити рідко. (Ярослав:) Де буде мир! І Богом я клянусь, Що кожного вразить моя сокира, Хто збаламутить Київ наш і Русь, Хто осквернить насильством справу миру (І. Кочерга); — Що вам думати про мою наругу, коли наругавсь лихий мій ворог над честю й славою козацькою? Пропадай шабля, пропадай і голова! Прощай, безщасна Україно! — і кинув об землю свою шаблю (П. Куліш); — ..Ти сором мій, ти опоганила наше чесне ім'я Лемішок... (І. Нечуй-Левицький); Дійшла чутка, що поглумилися над могилами наших моряків у Норвегії (В. Логвиненко); Усе злочинний вік споганив: шлюб, сім'ю... Посіяв всюди він мерзоту і трутизну (М. Зеров); Люде, род лукавий, Господнюю святую славу Розтлили — і чужим богам Пожерли жертви, омерзили І Пресвятого, горе вам! (Т. Шевченко).