глухо

ГЛУ́ХО (низьким голосом), ЗГЛУ́ХА діал. — Голод, Марино, голод! — глухо бубонить дід Улас (Панас Мирний); Його питали на здоров'я. — Яке здоров'я?.. — одказав він стиха та зглуха. — Гибію. Слабую дуже на голову й на очі (Марко Вовчок).

ТИ́ХО, СЛА́БКО, СЛА́БО, НЕГО́ЛОСНО, НЕГУ́ЧНО, ГЛУ́ХО, ПРИГЛУ́ШЕНО, МО́ВЧКИ (без розмов, без співів); НИ́ШКОМ, НИ́ШКОМ-ТИ́ШКОМ розм., ТИ́ШКОМ-НИ́ШКОМ розм., ТИ́ШКОМ розм., ЗНИ́ШКА розм., ТИХЦЕ́М розм. (без розмов, не порушуючи тиші); СТИ́ХА, ПОТИ́ХО (ПОТИ́ХУ) розм., СТИ́ХУ розм., ВПІВГО́ЛОСА (УПІВГО́ЛОСА), НАПІВГО́ЛОСНО (ПІВГО́ЛОСНО рідше), НАПІВГО́ЛОСОМ (ПІВГО́ЛОСОМ рідше), НАПІВГО́ЛОСА (ПІВГО́ЛОСА рідше), ПОТИХЕ́НЬКО (ПОТИХЕ́НЬКУ) розм., ПОТИХЕ́СЕНЬКУ розм., ПРИТИ́ШЕНО (не на повний голос, стишеним голосом). Тихо, наче од вітру, скрипнула хвіртка (М. Стельмах); (Прісцілла (слабо)): Гаразд (Леся Українка); Капітан Землянцов неголосно вигукнув знайомі короткі слова команди (Л. Первомайський); У вікно знадвору хтось постукав. Спочатку негучно, за хвилинку — гучніше, тривожно (Ю. Смолич); — Чого ж вони хотять від нас, ті доктори? — глухо спитав Замфір (М. Коцюбинський); Ми їхали мовчки з тобою, Для щастя не знаючи слів (М. Рильський); Перед нею затихну, поплачу нишком, та й годі (Марко Вовчок); Зупинися нишком-тишком Над рум'яним білим личком (С. Руданський); І що я людям заподіяла? Сиджу собі в хаті тишком-нишком та Богу молюся (І. Нечуй-Левицький); Тим часом дівчата знишка щось пошепотіли (С. Васильченко); Ти засни на моїй долоні, Я тихцем заспіваю тобі (Д. Павличко); Там стиха шепочуть зеленії віти (Леся Українка); — Еге-ге! — каже потиху сотник Костомара (П. Куліш); — Оченятка мої милі, — Шепче донці мати стиху (П. Грабовський); — Ех, товариш Гавриш! — промовив упівголоса Осика (Г. Косинка); Козаки розмовляли напівголосно (П. Панч); Хор заспівав тихо, півголосом (І. Нечуй-Левицький); Ходили вони з Тіною й на колодки до лісництва, де дівчата співали сумних пісень і тільки напівголосом (Ю. Мушкетик); І вірші хтось читав про вічний бій Півголосно, та повною душею (Л. Первомайський); Через кілька хвилин він з'явився і повів Ївгу до літака. Щось напівголоса сказав льотчику, познайомив його з Ївгою (Н. Рибак); — Афанасію Єгоровичу, вам світло не заважатиме? — притишено запитав Вітрук (О. Лупій). — Пор. 1. ти́хий.

ЩІ́ЛЬНО (так, щоб не було ніяких отворів, щілин), НА́ГЛУХО, ГЛУ́ХО. Більшість отрутохімікатів при правильному зберіганні в щільно закритій тарі в сухому приміщенні не втрачають своїх властивостей протягом багатьох років (з газети); Двері його (палацу) були наглухо забиті (Панас Мирний); Підошвою цієї (шпунтубеля) колодки є металева пластинка, глухо закріплена на колодці (з науково-популярної літератури).

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. глухо — глу́хо прислівник незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
  2. глухо — пр., (звучати) приглушено; ПР. СЛ. мовчазно; (з'єднати) щільно, наглухо; (закупорити) герметично. Словник синонімів Караванського
  3. глухо — 1》 Присл. до глухий 2). 2》 у знач. присудк. сл. Нічого не чути. 3》 присл., розм. Щільно, наглухо. 4》 присл., розм. Безнадійно, марно. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. глухо — ГЛУ́ХО. 1. Присл. до глухи́й 2. – А чи не прийшли Глибівські чумаки додому? – проговорив [Данило] та так глухо, мов не своїм голосом (Марко Вовчок); Глухо гули потужні мотори (В. Словник української мови у 20 томах
  5. глухо — присл. Безперспективно, безнадійно. ◇ Глухо торчати, див. торчати. Словник сучасного українського сленгу
  6. глухо — ГЛУ́ХО. 1. Присл. до глухи́й 2. — А чи не прийшли Глибівські чумаки додому? — проговорив [Данило] та так глухо, мов не своїм голосом (Вовчок, І, 1955, 99); Глухо гули потужні мотори (Собко, Запорука.., 1952, 3). 2. у знач. присудк. сл. Нічого не чути. Словник української мови в 11 томах
  7. глухо — Глухо нар. 1) Глухо. 2) Беззвучно, мертво, глухо. 3) Пусто, глухо. Словник української мови Грінченка