голосити

ГОЛОСИ́ТИ над ким-чим, по кому-чому і без додатка (голосно плакати на похороні, весіллі тощо), ЗАВО́ДИТИ за ким-чим, ТУЖИ́ТИ за ким-чим, рідше по кому-чому, ПОБИВА́ТИСЯ над ким-чим; ПРИМОВЛЯ́ТИ до кого, ПРИКА́ЗУВАТИ до кого, ПРИЧИТА́ТИ над ким, розм., ПРИЧИ́ТУВАТИ над ким, розм. (над небіжчиком — плачучи, примовляти); УБИВА́ТИСЯ (надто тяжко). — На кого ж ти нас покинула? — голосила Марина над помершою (померлою) матір'ю (Панас Мирний); Невелика була вартість срібних та мідяних прикрас.., але тепер мусив Мстислав добути і їх, щоби оплатити плачок-жалібниць, що мали заводити на похороні (Юліан Опільський); Гірко побивалась над тілом чоловіка нещасна дружина (І. Цюпа); Вона тужила й голосила голосно, як тужать по мертвому (І. Нечуй-Левицький); Все їх гукала, все до їх примовляла: "Тату мій, тату! Нащо ви мене покинули?" (Марко Вовчок); Христя теж не стримала сліз. Але не приказувала, як мати, — тільки глибоко відхлипувала та судорожно здригалась, тамуючи в собі тяжкий біль (А. Іщук); Тужила би, тужила (Маруся), русою косою шию овиваючи, і причитувала би над кимось помершим (померлим) (Г. Хоткевич). — Пор. 1. пла́кати.

КРИЧА́ТИ (видавати крик), ЯЧА́ТИ розм.; РЕПЕТУВА́ТИ розм., ЗІПА́ТИ розм., ДЕ́РТИСЯ (ДРА́ТИСЯ) розм., ПЕРЕРИВА́ТИСЯ розм., ВЕРЕДИ́ТИСЯ діал., ФУ́КАТИ діал. (сильно, голосно); ГОРЛА́ТИ розм., ГОРЛА́НИТИ розм., ГОРЛОПА́НИТИ розм., ГВАЛТУВА́ТИ розм. (на все горло); ЛЕМЕНТУВА́ТИ, ЛЕМЕНТІ́ТИ розм., ГОЛОСИ́ТИ розм. (перев. з плачем); ВИЩА́ТИ, ВЕРЕЩА́ТИ розм. (пронизливо, різко); ЗО́ЙКАТИ, ЙО́ЙКАТИ (від болю, страху, горя); ПОКРИ́КУВАТИ, СКРИ́КУВАТИ (не дуже голосно або час від часу). — Док.: закрича́ти, скрича́ти, прокрича́ти, кри́кнути, крикону́ти підсил. зарепетува́ти, прорепетува́ти, зіпну́ти, зіпо́ну́ти підсил. фу́кнути, загорла́ти, загорла́нити, залементува́ти, ви́снути (ви́скнути), завища́ти, вере́сну́ти (вере́скну́ти), завереща́ти, зо́йкнути, йо́йкнути, скри́кнути. У балці стало щось кричати (Т. Шевченко); — Прийдеш з поля, то діти хазяйські, як поросята годовані: пустують, ячать... (А. Тесленко); Аж ось паромщик їх, проноза, На землю впав, як міх із воза, І мов на пуп репетував (І. Котляревський); Я починаю плаксиво зіпати, щоб було чути аж на городі (С. Васильченко); Троє забутих мужичих дітей качались під грубою й од переляку дерлись не своїм голосом (І. Нечуй-Левицький); Марно старшина та голова завкому переривались, закликаючи людей до порядку (Ю. Смолич); — Ануте, хлопці, зв'яжіт їх обоє, зав'яжіт їм роти, щоби не вередилися (І. Франко); Юрба котилася через майдан, горланячи щосили і розмахуючи руками (П. Кочура); -Чого ти прибігла в пасіку гвалтувати? Що там трапилось? (І. Нечуй-Левицький); Чути було, як, перекриваючи всіх, лементує в натовпі баба Марина (О. Гончар); Мама стогне, лементить і хапається то за серце, то за мене, наче я зараз збираюся її покинути назавжди (В. Речмедін); А дрібнота Уже за поргом Як кинеться по вулицях Та й давай місити Недобитків православних, А ті голосити, Та верещать (Т. Шевченко); Вищать від захвату й сміху захоплені хлоп'ята (Н. Забіла); Хлопець верещав не своїм голосом (І. Нечуй-Левицький); Мати зойкала, а Юрка цей болючий стогін ножами різав по серці (П. Козланюк); Іванко приходить і бачить: сестра у постелі йойкає (казка); Уночі сови та сичі покрикували (Панас Мирний).

ПОШИ́РЮВАТИ (про новини, відомості, поголоски тощо — робити приступним, відомим для багатьох), ШИ́РИТИ, РОЗПОВСЮ́ДЖУВАТИ, РОЗСІВА́ТИ, СІ́ЯТИ перев. книжн., ГОЛОСИ́ТИ діал.; РОЗПУСКА́ТИ, ПЕРЕНО́СИТИ, РОЗНО́СИТИ розм. (перев. чутки, плітки); ПРОПАГУВА́ТИ, ПРОПОВІ́ДУВАТИ, ПРОВО́ДИТИ (ПРОВА́ДИТИ), ПОПУЛЯРИЗУВА́ТИ (глибоко, детально роз'яснювати якісь ідеї, погляди, знання). — Док.: поши́рити, розповсю́дити, розсі́яти, розголоси́ти, розпусти́ти, перенести́, рознести́. Слинько придивлявся до Каргата так, наче то була зовсім не та людина, про яку він стільки знав і чию думку він усі ці дні поширював по заводу (Ю. Шовкопляс); Царські лакузи ширили в Петербурзі чутки, що цар хоче дарувати кріпакам волю і цим виявити свою любов і турботу про них (П. Колесник); Тося і її друзі розповсюджували листівки, надруковані на склографі, на машинці, написані від руки (Ю. Мартич); Буде він малювати портрети, а відтак... будуть у дальшій приязні і під плащем штуки та науки розсівати соціалізм (О. Кобилянська); В цих полях не раз ходив Синиця, Сіяв слово правди для удачі... І здалося: то не шум пшениці — То слова його шумлять гарячі (Я. Шпорта); Рутенців плем'я перед ним (князем) Хилило чола покірно І голосило на весь світ Його славу безмірно (І. Франко); Урядник.. говорив похмуро до селян: — Це тільки внутрішні вороги.. сіють крамолу отаку: розпускають чутки, афішки розкидають (А. Головко); Од того часу, як були побиті козаки, й народ знов опинився в неволі в панів, його кобза не вгамувалась: переносила невольницькі думи од міста до міста, з ярмарку на ярмарок (І. Нечуй-Левицький); Десь ізнадвору, з вулиці, долинали голоси баглайчат, що всій Зачіплянці розносили свою радісну новину: — Лист від тата! (О. Гончар); Ідею, гасло можна і треба пропагувати (В. Еллан); Його дуже вразила темнота того товариства, серед якого він хотів проповідувать свої ідеї (І. Нечуй-Левицький); Ніяк не могла (Раїса) уявити собі, що той.. семінарист, який, сюсюкаючи, провадив їй ідеї Фейєрбаха, носить тепер камилавку (М. Коцюбинський); Пропагандою свого твору.. Савка був заполонений цілковито й популяризував книжку з неабиякою турботливістю (Т. Масенко). — Пор. 1. пропагува́ти.

ПЛА́КАТИ (лити сльози з горя, від болю тощо), РЮ́МАТИ розм., РЮ́МСАТИ розм., СЛИ́НИТИ зневажл., НЮ́НИТИ зневажл., НЮ́НІ РОЗПУСКА́ТИ зневажл., СКВИ́РИТИ діал., СКВИ́РИТИСЯ діал.; РИДА́ТИ, РЕВІ́ТИ розм., РЕВТИ́ розм., ВИ́ТИ розм., РОЗЛИВА́ТИСЯ розм., ЖЕЛІПА́ТИ діал. (голосно, гірко); ГОЛОСИ́ТИ, ЗАВО́ДИТИ, ТУЖИТИ (голосно, приказуючи); ПХИ́КАТИ, ПХИ́НЬКАТИ, КВИЛИ́ТИ, ХНИ́КАТИ розм., СКІ́МЛИТИ розм., СКАВУЧА́ТИ розм., СКАВУЛІ́ТИ розм., СКИ́ГЛИТИ розм., КВИ́СНУТИ діал. (тихо, жалібно); СХЛИ́ПУВАТИ, ХЛИ́ПАТИ розм., ВІДХЛИ́ПУВАТИ розм. (з хлипанням); КУВА́КАТИ розм. (про немовлят). Отак цілісіньку нічку рюмали, і я з ними; сижу та плачу (О. Стороженко); — Ну, годі рюмсати. До моїх похоронів ще далеко... — То я з радості плачу, що очуняв ти, братику (І. Цюпа); — Вона й тепер слинить, ну й хай слинить. Подумаєш — жіночі сльози! (Ю. Збанацький); — Нюниш, — ніби радісно констатував дідок, — за мамою скучив (Н. Рибак); (Галька (крізь сльози):) Я не хочу жити у панів! (Плаче). (Савка:) Ну, Галочко, годі! Не годиться комсомолці нюні розпускати (Я. Мамонтов); — А мені? — сквирив Петрик. — Купи й мені шаблю (З. Тулуб); Тільки й мовчить (дитина), як лазить, а як на руки, — і почне сквиритись (Словник Б. Грінченка); О, не ридай, моя старенька, твій син повернеться назад! (В. Сосюра); Налякані діти починали ревіти, жінки їх гамували і витирали сльози руками (М. Коцюбинський); Настя сиділа в сінях.. і ревла, аж коса тремтіла (С. Васильченко); Вона сліз своїх не впиняла, розливалася, — хотіла, щоб він.. її розважив, стишив (Марко Вовчок); Невеличку дівчинку Маринку, що желіпала на всі хати, Христя узяла на руки, носила, шикала, дзенькала у вікно, — ніщо не помагало (Панас Мирний); Ліна підсадовила її на грушу, а тоді не хотіла знімати. І Зінка злякалася, пхикала, просилася (Ю. Мушкетик); Дитина пхинькає, зривається на крик (А. Дімаров); Ген там, на могилі, хрест Божий стоїть, Під ним рано й вечір матуся квилить (Є. Гребінка); Від шуму прокидається Валя й починає хникати (В. Гжицький); Зігрівшись трохи, вже й не кричало (немовля), а тільки скімлило (О. Ільченко); Лягла (Фатьма) в холодку од сонця, гризла сирий овоч і хлипала-скавучала, як щеня (Ю. Яновський); — Лише Бог один знає, як я не раз із голоду скавуліла! (О. Кобилянська); Малеча скиглила в темряві, й матері ніяк не могли їх ні приспати, ні забавити (А. Головко); Цілу ніч кволився, квиснув Лаврик (І. Вирган); Він уже виплакав свої сльози — схлипував (Г. Косинка); Мирослава хлипала голосно, втираючи рясні сльози, що котились по її лиці (І. Франко); Хлоп'ятко Простягає рученята Та кувака істихенька (І. Манжура). — Пор. 1. голоси́ти, 1. плач.