1. Словник синонімів української мови

гостряк

ВІ́СТРЯ (тонкий загострений або звужений кінець якогось предмета), ШПИЧА́К, ГОСТРЯ́К розм., ШТИХ діал.; ЖА́ЛО (голки, штика тощо). Вийняв голку і продовбав шкіру, Поки вістрям голки не заважив За конець тернини (І. Франко); Біля другого стовпа стояв на трьох ніжках дерев'яний конус.. Позолочений місяць вінчав його вістря (З. Тулуб); Залізні поручні в загорожі замерехтіли не гострими шпичаками, як колись їх робили, а рівними високими колосками, одлитими з чавуну (В. Кучер); Хто може видертися під самий гостряк дзвіниці (І. Микитенко); Колючий штих; Ламають жала ворожих штиків (М. Рильський).

ЛЕ́ЗО (гостра різальна частина, сторона якогось знаряддя, холодної зброї), КЛИНО́К, ЖА́ЛО́, ГОСТРЯ́К розм., ЛЕ́ЗВО рідко; ВІ́СТРЯ (тонкий загострений або звужений кінець якогось предмета). Зашелестіли по жовтих стеблах блискучі й гострі леза кіс (А. Шиян); Хтось стрельнув із пістоля, але клинок шаблі в ту ж хвилину опустився йому на голову (П. Панч); Ламаються жала ворожих штиків, Кривавляться крила у їх літаків (М. Рильський); З його (Трохима Івановича) рук випала сокира, увіткнувшись гостряком леза в пофарбовану підлогу (А. Шиян); Якщо на вістрі крихта бруду — Всю зброю пожере іржа (Д. Павличко).

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. гостряк — гостря́к іменник чоловічого роду розм. Орфографічний словник української мови
  2. гостряк — див. ВІСТРЯ. Словник синонімів Караванського
  3. гостряк — -а, ч., розм. 1》 Тонкий, загострений кінець чого-небудь, яким колють. || Звужений кінець, верх чого-небудь. 2》 Гострий бік якого-небудь знаряддя, ріжучий край його; лезо. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. гостряк — ГОСТРЯ́К, а́, ч., розм. 1. Тонкий, загострений кінець чого-небудь. – Давай нашим коням овес, ти, паразите! – приставив би Юрко гостряк довгого списа до багацького пуза (П. Козланюк); // Звужений кінець, верх чого-небудь. Словник української мови у 20 томах
  5. гостряк — див. вершина; вістря Словник синонімів Вусика
  6. гостряк — Гостря́к, -ка́; -ряки́, -кі́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. гостряк — ГОСТРЯ́К, а́, ч., розм. 1. Тонкий, загострений кінець чого-небудь, яким колють. — Давай нашим коням овес, ти, паразите! — приставив би Юрко гостряк довгого списа до багацького пуза (Козл., Ю. Крук, 1957, 349); // Звужений кінець, верх чого-небудь. Словник української мови в 11 томах
  8. гостряк — Гостряк, -ка м. Остріе. На кінці в того ціпка гостряк був залізний. Екатер. у. (Залюб.). Словник української мови Грінченка