грянути

ГУРКОТА́ТИ (створювати гуркіт), ГУРКОТІ́ТИ, ГРИМІ́ТИ, ГРИ́МАТИ, ГРИМОТА́ТИ, ГРИМОТІ́ТИ, ГРЮ́КАТИ, ГУ́РКАТИ розм., ГУРЧА́ТИ розм., ГРЮКОТА́ТИ підсил. розм., ГРЮКОТІ́ТИ підсил. розм., ГУ́КАТИ розм., ГОРГОТА́ТИ розм., ГОРГОТІ́ТИ розм., ГРЯ́КАТИ розм.; РОКОТА́ТИ, РОКОТІ́ТИ (монотонно); ВИГРИМЛЯ́ТИ розм., ВИГРИ́МУВАТИ розм. (з інтервалами). — Док.: гу́ркнути, гри́мнути, гримону́ти, грю́кнути, грюкону́ти, гу́кну́ти, гря́кнути, гря́нути. Ритмічно, невтомно гуркоче конвеєр, і здається, що мчить на всіх парах казковий підземний поїзд (О. Донченко); Гриміли на вулиці мотори, скреготало залізо гусениць (П. Загребельний); Гармати гримають над морем (І. Гончаренко); Поїзд стогне в дорозі, гримоче за соту верству (Я. Шпорта); На широкій вулиці все кудись поспішають візники, грюкають далекі трамваї (Г. Епік); Гармати гуркали від краю до краю, і чим далі в поле, то їхні залпи зливались в єдиний потужно-тремтливий гул (О. Гончар); Тонко, по-комариному гуде електромотор, гурчить лебідка зубчатками (І. Волошин); Млин мій ходором іде І грюкоче, і гуде (Я. Щоголів); Гукають паровози за гаєм голубим (В. Сосюра); У млині якось змовкли всі. Лише ґорґотів камінь (А. Головко); Один за одним стали грякати в порту важкі снаряди (О. Гончар); Грянув барабан, мов о стінку горохом сипнув (І. Франко); Розтинаючи землю плугами, напружено рокочуть трактори (І. Волошин). — Пор. 1. ба́хнути, 1. гуді́ти, 1. сту́кати, 1. торохті́ти.

УДА́РИТИ (ВДА́РИТИ) кого, по чому, в що, чим (завдати кому-небудь більшої чи меншої сили удару), БА́ХНУТИ розм., БАБА́ХНУТИ розм., БУ́ХНУТИ розм., БА́ЦНУТИ розм., БЕ́ХНУТИ розм., БЕБЕ́ХНУТИ розм., СТУ́КНУТИ розм., СТУСНУ́ТИ розм., СТУСОНУ́ТИ підсил. розм., ДЗИ́ЗНУТИ (ДЗИ́ҐНУТИ) розм., СВИ́СНУТИ розм., ВІДВА́ЖИТИ розм., ЦЮ́КНУТИ розм., СУНУ́ТИ розм., ДА́ТИ по чому, в що, фам., МАЗНУ́ТИ фам., ЗМА́ЗАТИ фам., ПРИПЕЧА́ТАТИ фам., ГА́КНУТИ розм., ГАГА́КНУТИ розм., ЗАГИЛИ́ТИ розм., ПЕРЕХРЕСТИ́ТИ розм., НАВЕРНУ́ТИ розм., ПРОЇ́ХАТИСЯ розм., ХВИ́СНУТИ розм., ХВИ́СЬНУТИ розм., ХЛИСНУ́ТИ розм., ПРИГОСТИ́ТИ розм., БРЯ́ЗНУТИ розм., ЗАЦІДИ́ТИ вульг., ЗАЇ́ХАТИ вульг., ЗАТОПИ́ТИ вульг., З'ЇЗДИТИ вульг., УДЕ́РТИ (ВДЕ́РТИ) діал., УДРА́ТИ (ВДРА́ТИ) діал., МОЛОСНУ́ТИ діал., ТЕЛЕ́ХНУТИ діал., ВАЛЬНУ́ТИ діал., ГРЯ́НУТИ діал., ШЕМЕНУ́ТИ діал., ФРА́СНУТИ діал., ТРА́ХНУТИ розм., УГАТИ́ТИ (ВГАТИ́ТИ) розм., УЛУПИ́ТИ (ВЛУПИ́ТИ) розм., УШКВА́РИТИ (ВШКВА́РИТИ) розм., УШПА́РИТИ (ВШПА́РИТИ) розм., ШКВАРНУ́ТИ (ШКВА́РКНУТИ) розм., УШКВАРНУ́ТИ (ВШКВАРНУ́ТИ) розм., ШАРНУ́ТИ розм., УЖА́РИТИ (ВЖА́РИТИ) розм., ОГРІ́ТИ розм., УГРІ́ТИ, УРІЗАТИ (ВРІ́ЗАТИ), УЧЕСА́ТИ (ВЧЕСА́ТИ) розм., УЧИ́СТИТИ (ВЧИ́СТИТИ) розм., ЧЕСОНУ́ТИ розм., ДОВБОНУ́ТИ розм., СТРУГНУ́ТИ розм., УДЖИГНУ́ТИ (ВДЖИГНУ́ТИ) розм., МОРСНУ́ТИ розм., ЛУ́СНУТИ фам., ДРИ́ЗНУТИ фам., ДВИГНУ́ТИ (ДВИ́НУТИ) фам., ДВИГОНУ́ТИ фам., ЛИГНУ́ТИ вульг. (з великою силою); ПОТЯГНУ́ТИ (ПОТЯГТИ́) розм., ВИ́ТЯГНУТИ (ВИ́ТЯГТИ) розм., ХРЬО́ПНУТИ розм., ХРЯ́ПНУТИ розм., ХРЯ́СНУТИ розм., ОПЕРЕЗА́ТИ розм., УПЕРЕЗА́ТИ (ВПЕРЕЗА́ТИ) розм., ПОЛОСНУ́ТИ розм., ПОЛОСОНУ́ТИ підсил. розм., ОПЕРІ́ЩИТИ підсил. розм., УПЕРІ́ЩИТИ (ВПЕРІ́ЩИТИ) підсил. розм., УРЕПІ́ЖИТИ (ВРЕПІ́ЖИТИ) підсил. розм. (перев. батогом, різкою, палицею й т. ін., залишаючи довгий слід); ЛЯ́СНУТИ, ПЛЕСНУ́ТИ (долонею, утворюючи ляскіт). Олеся.. легко вдарила Балабуху по плечі: — Та покинь-бо оту люльку та говори зі мною (І. Нечуй-Левицький); Хорунжий люто замахнувся нагаєм на курінного Хліба,.. але Хліб так ударив ланцюгом Хорунжого, що той тільки несамовито зойкнув і упав мертвим (О. Довженко); Думала, що (чоловік) бахне сокирою і воліла, щоби вперед сама загинула (В. Стефаник); Велика дошка впала зверху так близько, що ледве не бабахнула мене по голові (Л. Смілянський); — Ох! ох! ох! — стогнав голова. — Це він! це сатана! як бухнув мене в спину, то в мене з очей так і посипались іскри (І. Нечуй-Левицький); Твердий кулак стукнув Хому просто по зубах і той заїкнувся на півслові (У. Самчук); Двоє малюків теж завелися, мов півники: — Не бризкайся, бо так і дзизну! — Ану дзизни! (О. Гончар); Свиснув нагай по обличчі старого Івана, і зачервоніла кривава рана (Мирослав Ірчан); Пампушка був кинувся до незнайомого, щоб цюкнути його шаблею (О. Ільченко); Випроставши руки, він сунув кулаком у щелепи старшину (С. Васильченко); Підстеріг він мене в темному місці й дав по шиї (Ю. Яновський); Так Турн, Палланта підпустивши, Зо всіх сил келепом мазнув (І. Котляревський); — От я тобі кулаком під дихало змажу, щоб ти не патякав своїм дурним язиком, — насварився хтось із гурту (Григорій Тютюнник); (Тарас:) Як припечатаю, так і спухнеш (І. Микитенко); Звичайно, потурати не слід, — було б таки заїхати по мармизі (А. Головко); — Признаюсь, я з великим би задоволенням зараз з'їздив би вам по пиці (С. Добровольський); Панич якось його чи вскубнув чи вщипнув. А той як виважить руку, як удере його з усього маху по пиці (Панас Мирний); Коли б хто не телехнув із-за вугла по голові (Словник Б. Грінченка); Гринь Воробець хопив за тріпачку, вальнув раз Якима по спині (В. Козаченко); — Отворіт, на милість Бога, отворіт! — закричала стара і з цілим розмахом грянула собою о двері колиби (І. Франко); Та в тій хвилі Осел як не замахне ногою, як не фрасне Вовка копитом у зуби (І. Франко); — Та трахни його, Артеме, щоб знав, як! (А. Головко); Григорій з розгону вгатив його кулаком в обличчя (М. Стельмах); Зірвав (благочинний) з гвіздка кадильницю і, розмахнувши нею до свисту, влупив отця Олександра по голові (І. Микитенко); — Якби таким (києм) хоч один раз ушкварити твого дурного батька, так він би і з місця не піднявся (Г. Квітка-Основ'яненко); Тут лейтенант як вшпарить по гітлерівцях з одного боку, ну, а я з другого (М. Стельмах); Далі огрів (дядько) мене зо всії руки по плечах (Марко Вовчок); — Він як схопиться та як вріже мене у вухо, так, вірите, я аж заточився (Л. Первомайський); — Баран як розженеться, як вчистить у лоб! Вовк — беркиць у яр... (казка); — А може, то такий прийом новий, — Візьмуть і книжкою.. Добряче довбонуть по голові? (В. Еллан); Та як виважить долоню, та як морсне по виду мене (А. Тесленко); Як тільки котрий (наймит) оце розігне спину, то Юруш зараз його лусне нагайкою по спині (І. Нечуй-Левицький); В одну мить, двигнувши ногою одного солдата, вдарив (чоловік) другого навідліг кулаком і кинувся тікати (І. Микитенко); Мов коліном хто у груди двигонув (Г. Хоткевич); Юрко.. лигнув Вітьку ногою і все ж таки заліз у бричку першим (О. Сизоненко); (Настя:) Мартине, відчепись! Бо єй-богу, качалкою по спині потягну (І. Карпенко-Карий); Батько.., не знайшовши різки, Дрючком Хведька разів із шість оперезав! (П. Гулак-Артемовський); — Ніхто не зачепить тебе, ніхто нагайкою не полосне по спині (М. Стельмах); Прибіг Хома.. і, не говорячи ні слова, вперіщив Гната батурою по спині (Григорій Тютюнник); Як я врепіжив його батогом, то він аж скрутився (Словник Б. Грінченка). — Пор. 2. би́ти, 1. штовхну́ти.

УДА́РИТИ (ВДА́РИТИ) (про дзвін, вогнепальну зброю тощо — видати сильний уривчастий звук), СТУ́КНУТИ, ГРЮ́КНУТИ, ГРЯ́КНУТИ розм.; ГРЯ́НУТИ, ТАРА́ХНУТИ розм., ТРА́ХНУТИ розм., ТОРО́ХНУТИ (перев. про грім); БА́ХНУТИ, БАБА́ХНУТИ розм., ГА́ХНУТИ розм., ГРЮКОНУ́ТИ розм. (про постріл тощо); ЛЯ́СНУТИ, ЛУ́СНУТИ (про ляскучий звук); ЦЮ́КНУТИ, ДВИГНУТИ розм. — Недок.: сту́кати, грю́кати, гря́кати, тара́хкати, тра́хкати, торо́хкати, ба́хкати, га́хкати, бу́хати, га́хати, ля́скати, лу́скати, цю́кати, дви́гати. На дзвіниці святого Петра ударили дзвони (Н. Рибак); Враз вдарив гомін, крик... (М. Коцюбинський); Стукнули шаблі, викрешуючи першу іскру смертельного бою (П. Кочура); В Хомашиному дворі грюкнули засуви (С. Чорнобривець); Грім не гряне — ледачий не встане (прислів'я); Зненацька.. тарахнув страшний вибух (У. Самчук); Двері за спиною трахнули так, ніби Антонові відсікли ноги (Є. Куртяк); Блиснула блискавка, і слідом за нею торохнув грім з такою силою, ніби хотів розтрощити землю (С. Добровольський); Пляшка бахнула, як добра рушниця. Шампанське запінилося у високому келиху (В. Собко); Оглушливо бабахнув постріл (Ю. Мушкетик); Зовсім поруч гахнула міна (Н. Тихий); Як грім грюконе, схопиться, перехрестить себе (Панас Мирний); Тонкий і довгий батіг, як блискавка, звівся і дзвінко ляснув у повітрі (Д. Ткач); Несподівано серед загальної тиші луснув пістолетний постріл (О. Гончар); Цюкнула нова сокира, Раптом серед поля Затряслася, застогнала Молода тополя (С. Руданський); Двигнув грім, покотивши по небесному камінню торохтючу хуру (Є. Гуцало).

УДА́РИТИ (ВДА́РИТИ) (про мороз, холод, спеку, дощ і т. ін. — несподівано настати, розпочатися), УШКВА́РИТИ (ВШКВА́РИТИ), УШПА́РИТИ (ВШПА́РИТИ), ГРЯ́НУТИ. На зміну хуртовині вдарив такий лютий мороз, що він обпікав нам губи (О. Гуреїв); Цього ранку надовго не вистачить,.. через годину-другу знову вдарить спека (Ю. Збанацький); Незабаром і дощ ушкварив такий, що ну! (А. Свидницький); — Хоч би добрий дощ ушпарив на їхні мундири! (О. Гончар).