дебр
ХА́ЩІ мн. (густий непрохідний ліс, чагарник тощо), ХА́ЩА, НЕ́ТРІ мн., НЕ́ТРИЩА мн., ГЛУШИНА́, ДЕ́БРІ мн., ГЛУШ рідше, ГЛУХОМА́НЬ розм., ХАЩИНА́ діал., БЕ́ЗСЛИХИ мн. діал., ШАЛИНА́ діал. Що далі, то все.. вищі сосни, дикіші хащі (Г. Хоткевич); Звернув (Кудря) коня з дороги в найгустішу хащу дубових кущів і випріг (І. Ле); Мовчки пробиралася половецька дружина непрохідними нетрями, дебрями (І. Франко); Вперше бачу такі тернові нетрища (О. Копиленко); Загін ледве перебрався через ярок і потрапив у таку дику глушину, що офіцер спинив коня і озирнувся (О. Донченко); У глуш залазила (дівчинка) густу, грибочки там знаходила (Н. Забіла); Гучне ревище згойднуло соснові верховіття, погнало в лісову глухомань волохаті тумани (Ю. Бедзик); Безлюдна й глуха місцевість. Тихо зітхають непролазні хащини, жарко парують вологі скелі (П. Воронько); Там, по суворих диких верхах, десь в безводах, в безслихах гніздиться всяка мара, ворожа сила, з якою тяжко боротись (М. Коцюбинський); Повів його у лісі не стежками, а шалиною (Словник Б. Грінченка); Вітерець.. розпанахав тишу і подався шалиною, розбуркуючи сонну птицю (Григір Тютюнник). — Пор. за́рості.
I. ЯР (глибока довга западина, перев. з крутими або прямовисними схилами), ЯРУ́ГА підсил., КРУТОЯ́Р, ЩІЛИ́НА, ДЕ́БРА (ДЕБР) зах., ЗВІР (ІЗВІ́Р) діал.; УЛО́ГО́ВИНА (з похилими схилами); БАЙРА́К (порослий лісом, чагарником); ВИ́ЯРОК (невеликий), ПЕРЕЯ́РОК, ПРИ́ЯРОК. Понад берегами (р. Сули) стриміли покручені ламані гори з глибокими крутими ярами та западинами (І. Нечуй-Левицький); В одній з таких яруг, глибоких та покручених по всіх напрямках весняними водами, на самому дні ворушились люди (М. Коцюбинський); Крутояром, ліском.. до самісінького жежериного обійстя вони підійшли незримі й нечутні (В. Речмедін); В щілині поміж горами летів у долину потік (М. Коцюбинський); Попри дороги простяглася глибока, стрімка вниз дебра (Лесь Мартович); У зворах вітер виє-скавулить, Смереки гнуться, як тонка лоза (Д. Павличко); Повились в туман ізвори (Г. Хоткевич); Вони брели довгою і широкою улоговиною, що сивіла під місячним сяйвом і курилася парою (Григорій Тютюнник); Розточилися ви (голоснії слова), як весняна вода по ярах, по байраках, по балках (Леся Українка); Опівночі у виярок.. сунули танки (О. Гончар). — Пор. I. ба́лка, I. запа́дина.