де-не-де

ЗРІ́ДКА (в окремих місцях, не суцільно), ДЕ-НЕ-ДЕ́, ДЕ́-ДЕ, ДЕІ́НДЕ, МІСЦЯ́МИ, ПОДЕ́КУДИ. Софія йде на довгу веранду, зрідка повиту диким виноградом (Леся Українка); По хатах ще де-не-де світилися вогники (М. Стельмах); І блідий місяць на ту пору Із хмари де-де виглядав (Т. Шевченко); На горі між буком чорніє подекуди сосна (М. Коцюбинський).

ПОДЕ́КУДИ (у деяких місцях), ДЕ-НЕ-ДЕ́, ДЕІ́НДЕ рідше, МІСЦЯ́МИ, І́НДЕ, ДЕСЬ-НЕ-ДЕ́СЬ розм., ТАМ-СЯ́М розм., ТАМ І СЯМ (ТО ТАМ) (ТО СЯМ) розм., ДЕ́КУДИ розм. По долині понад водою стояв туман густими пасмами, подекуди вже розірваними (І. Нечуй-Левицький); Хата осунулась... Стріха місцями повигнивала, покрівля де-не-де провалилася, вікна побиті (Панас Мирний); Зимою були великі сніги, так деінде закидало, що аршинів у три було, а усюди на рівному і не було менш аршина (Г. Квітка-Основ'яненко); Чорвоніє по пустині Червона глина та печина, Бур'ян колючий та будяк, Та інде тирса з осокою В яру чорніє під горою (Т. Шевченко); Десь-не-десь стирчить по одному невеличкому будячкові (І. Франко); Там і сям.. на сонці грілися жовті гадюки (А. Кримський); Ще тільки декуди блищить рілля у чорно-синій соковитій барві, Ще календар не означив весни (М. Рильський).