дзьоб

ДЗЬОБ (покрита рогівкою ротова частина у птахів і деяких тварин), НІС, ДЗЮБ рідше. На хату сів чорногуз і закалатав своїм довгим дзьобом (М. Томчаній); Підібгавши ногу, красувалася чапля, з чорного носа капала вода (Григорій Тютюнник); Роззявить (півень) дзюба і визирається, наче очі йому зараз вискочать (Марко Вовчок).

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

дзьоб — дзьоб іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
дзьоб — [дз'об] -ба, м. (ў) -б'і, мн. дз'оби, дз'оуб'іў Орфоепічний словник української мови
дзьоб — рідко дзюб, -а, ч. Подовжена загострена і покрита рогівкою ротова частина у птахів і деяких тварин. || перен. Такої форми деталь, пристрій у знаряддях праці і т. ін. Великий тлумачний словник сучасної мови
дзьоб — дзьоб (дзюб) 1. рот (м, ср, ст)|| = брама ◊ стули́ти дзьоба замовкнути (м, ср, ст)|| = замкнути браму ◊ да́ти дзю́ба дати поцілувати (ст)|| = дати бузі 2. вул. обличчя (ст)|| = лице Лексикон львівський: поважно і на жарт
дзьоб — див. ніс Словник синонімів Вусика
дзьоб — Орган птахів, утворений видовженими беззубими щелепами, вбраними у роговий чохол, який оточує ротовий отвір. Універсальний словник-енциклопедія
дзьоб — Дзюб і дзьоб, -ба, -бові; дзю́[ьо́]би, -бів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
дзьоб — ДЗЬОБ, рідко ДЗЮБ, а, ч. Подовжена загострена і покрита рогівкою ротова частина у птахів і деяких тварин. Його голова, прикрита чорною драною шапкою, нагадувала нічну хижу птицю з коротким дзьобом, з круглими очима (Н.-Лев. Словник української мови в 11 томах
дзьоб — Дзьоб, дзьобати и пр. = дзюб, дзюбати и пр. Н. Вол. у. Харьк. г. дзьобом сісти. Остаться на мѣстѣ, не подвинуться. Дзьобом сидиш, — ні за що рук зачепити, ніде заробити. Кролев. Словник української мови Грінченка