дивниця

ДИ́ВО (те, що викликає великий подив), ЧУ́ДО, ДИВИНА́ розм., ЧУДАСІ́Я розм., ДИВОВИ́ЖА розм., ДИКО́ВИНА розм., ДИВО́ВИСЬКО розм., ДИВО́ВИЩЕ розм., ЧУДНО́ТА розм., ДИВНИ́ЦЯ розм., ДИ́ВО ДИ́ВНЕ фольк., ПРЕЧУ́ДО розм., ДИВОГЛЯ́Д діал., ДИВОГЛЯ́ДІЯ діал., ДИВ діал.; КУРЙО́З (щось недоладне, іноді безглузде). Морські дива і чуда суходолу швидко пролітають у тій розмові, швидше, ніж летить корабель білокрилий (Леся Українка); Дивом-дивиною було те, що її досі не порішила куля чи не підтяла шабля якого-небудь бузувіра (О. Ільченко); — Що за чудасія! — здивувався старшина: сірники гасилися один за одним, навіть не розгорівшись (С. Васильченко); Буде осінь лити студені дощі на широкі поля, на багряні ліси та парки, аби цю дивовижу загасити (С. Пушик); Інтерес до новенького враз виріс, його обліпили з усіх боків, розглядали безцеремонно, як якусь диковину (Ю. Збанацький); (Горожани:) От дивовисько було! Такий був (Рудий) п'яний та розхристаний, що жінки іншою вулицею обходили! (Я. Мамонтов); — Що то була за стріча! Вся вулиця збіглася дивитися на дивовище! (І. Франко); — Чуднота! — міркував він дорогою. — Чи це мій син занадто порозумнів, чи попросту вдає дурника? (А. Кримський); Мов людина — от дивниця — Відказала мені птиця,.. Крук балака — справді чудно, Понять віри навіть трудно (переклад П. Грабовського); І диво дивнеє! ніколи Ніхто не бачив, і не чув Такого дива.. Над самим Віфлеємом, боком, Мітла огненная зійшла (Т. Шевченко); З усього села збігалися діти дивитись на те пречудо — і великим дивом дивувалися... (Панас Мирний); Так голосно вона кричала, що всі сусіди стали збігатися, як на який дивогляд (Марко Черемшина); — Це що за дивоглядія? — спитав Тугар Вовк, коли старці почали наближатися до них (І. Франко); Ой там на горі дивний див: Там соловейко гніздо звив (пісня); Я навіть знав і такий курйоз, що автор був перше "нашим відомим", а потім спустився до "починаючого" (Леся Українка).