1. Українська літературна мова на Буковині

дивниця

Дивни́ця. Дивина.

● Не дивниця - не дивина, не дивно. Єсли хто через 60 років не називав ся Цурканович, і я від молодости навик до того імени, то не дивниця, що язик часом хоче звернути на Цуркан (веселість) (Б., 1895, 7, 2)

// порівн. пол. nie dziwota, розм. - нічого дивного, не дивина, не дивно.

Джерело: Українська літературна мова на Буковині в кінці XIX — на початку XX ст. на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. дивниця — дивни́ця іменник жіночого роду диво діал. Орфографічний словник української мови
  2. дивниця — -і, ж., зах. Диво. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. дивниця — дивни́ця дивина (ст): А що оба мали прямо казочну повагу, то і не дивниця, що їх поміч завсіди вінчалася великим і повним успіхом (Шухевич) Лексикон львівський: поважно і на жарт
  4. дивниця — див. диво Словник синонімів Вусика
  5. дивниця — ДИ́ВО (те, що викликає великий подив), ЧУ́ДО, ДИВИНА́ розм., ЧУДАСІ́Я розм., ДИВОВИ́ЖА розм., ДИКО́ВИНА розм., ДИВО́ВИСЬКО розм., ДИВО́ВИЩЕ розм., ЧУДНО́ТА розм., ДИВНИ́ЦЯ розм., ДИ́ВО ДИ́ВНЕ фольк., ПРЕЧУ́ДО розм., ДИВОГЛЯ́Д діал., ДИВОГЛЯ́ДІЯ діал. Словник синонімів української мови
  6. дивниця — ДИВНИ́ЦЯ, і, ж., зах. Диво. Мов людина — от дивниця — Відказала мені птиця (Граб., І, 1959, 463); За театр пішов би був на край світа. Не дивниця, що в рідному, тоді темному, як ніч, селі, я.. влаштував виставу (Ірчан, І, 1958, 315). Словник української мови в 11 томах
  7. дивниця — Дивни́ця, -ці ж. Удивленіе. дивниця кому. Удивительно кому. Ото мені дивниця, що де воно з хати ся поділо. Камен. у. Словник української мови Грінченка