диміти

ГОРІ́ТИ (піддаватися дії вогню, знищуватися вогнем; також про вогонь); ПАЛА́ТИ, ПАЛАХКОТІ́ТИ, ПАЛАХКОТА́ТИ, ПАЛАХТІ́ТИ, ПАЛЕНІ́ТИ, ПОЛУМ'ЯНІ́ТИ, ПОЛУМЕНІ́ТИ, ПЛОМЕНІ́ТИ поет., ЖАХТІ́ТИ, ПОЛОМЕНІ́ТИ рідше, ПОЛИХА́ТИ рідше, ПЛОМЕНІ́ТИСЯ (ПЛОМЕНИ́ТИСЯ) поет. рідше, ФАХКОТІ́ТИ діал. (з яскравим полум'ям); ТЛІ́ТИ, ЖЕ́ВРІТИ, ЖЕ́ВРІТИСЯ, ЖАРІ́ТИ, Я́ТРИ́ТИСЯ (повільно, без полум'я); ДИМИ́ТИ, ДИМІ́ТИ (виділяючи дим); ЗГОРЯ́ТИ (ЗГОРА́ТИ), ВИГОРЯ́ТИ (ВИГОРА́ТИ), ЗОТЛІВА́ТИ (ЗІТЛІВА́ТИ) (до кінця); ПАЛИ́ТИСЯ (також із метою опалення, освітлення). Горів хутір. В пусте небо звивався дим і прах пожежі (О. Довженко); Човни і байдаки палали, Соснові пороми тріщали, Горіли дьоготь і смола (І. Котляревський); Хата палахкотіла, мов купа сухого хмизу (В. Петльований); Вже горять листи брехливі, Клятви розсипаються в золі, Поцілунки палахтять жагливі... Що було дорожче на землі? (переклад М. Лукаша); Гаряче море хліба навкруги наче паленіє (Грицько Григоренко); Вогонь полум'яніє зеленими язиками листків, пишними султанами суцвіть, дорідними янтарево-золотими качанами (І. Волошин); Поля пломеніли в диму (С. Голованівський); Курява й вогонь жахтить (В. Кучер); Поломеніють сосни (М. Рильський); У боїв буруні полихає край... (В. Сосюра); На комині маленьким жовтим язичком кліпає і фахкотить каганчик (М. Стельмах); Червоними загравали запалали ліси, а нижче жевріли, тліли кущі ялівнику (С. Чорнобривець); Вона кинулась до хати, але там жаріли лише головешки та стрибало де-не-де полум'я (М. Коцюбинський); В попільниці ятрився тліючий жар недопалків (А. Хорунжий); Ворожі літаки Димлять-горять в смертельному вогні (М. Гірник); Як та купина, що горить — не згора, Живе (Україна) у стежках, у дібровах (В. Сосюра); Ні лезо, ні куля не брали його, і навіть мотузки на ньому згоряли (Ю. Смолич); Дивись-но: вигоряє світ шарами. Ця чорнота попереду — в зірках. О скільки їх, забутих сонць, довкола старого сяйва, стільки надовкруг, що треба мати хист, щоб не згоріти (В. Стус); Добро палиться, та нічого не вариться (М. Номис); Палилося декілька ламп і свічок (І. Франко). — Пор. 1. згорі́ти.

ДИМИ́ТИ (ДИМІ́ТИ) (виділяти, випускати дим), ДИМИ́ТИСЯ (ДИМІ́ТИСЯ), КУРІ́ТИ (КУРИ́ТИ), КУРІ́ТИСЯ (КУРИ́ТИСЯ), ЧАДИ́ТИ (ЧАДІ́ТИ), ДИМУВА́ТИ розм., КАДИ́ТИ розм.; КОПТІ́ТИ (густо, з кіпоттю). На обрії димить пароплав (О. Донченко); Вогнище перетліло і вкрилося попелом, але ще диміло (Григорій Тютюнник); Вона вдивлялася в нафтівку, що вже ось-ось догоряла і не світила, а димилася і наповнювала всю хатину чадом (І. Франко); — Чи за тобою, сину, сто вовків гналось, чи щось димілось під ногами? — занепокоєно стрічає мене, захеканого, на порозі мати (М. Стельмах); На місці застави курів лиш попіл та стриміли чорні комини печей (Я. Стецюк); Вкине (Чіпка) у піч гнилої соломи, тліє вона там собі та курить (Панас Мирний); Підняв (вихователь) недопалок. Він ще курівся (Ю. Збанацький); Де не горить, там не куриться (прислів'я); Праворуч чаділи димом широкі труби і крізь дим проривалися язики полум'я (А. Хижняк); Не відчували (сталевари) опіків на руках, не помічали, як на них починає димувати одяг (П. Загребельний); Кадить світло, скло заяложене, зверху надбите (А. Тесленко); Ще довго коптіла гасова лампа, поки Макар скінчив свій конспект (С. Добровольський).

I. КУРИ́ТИ що і без додатка (цигарку, люльку тощо), ПАЛИ́ТИ, СМАЛИ́ТИ розм.; КАДИ́ТИ чим і без додатка, ДИМИ́ТИ (ДИМІ́ТИ) чим і без додатка, розм. (часто, довго, з азартом); ПОКУ́РЮВАТИ розм., РОЗКУ́РЮВАТИ розм., ПОПА́ХКУВАТИ розм. (проводити час за курінням). — Док.: курну́ти. Хто курить, той чорта дурить, а хто нюхає, той чорта слухає (приказка); Жадан ніколи не курив у його кабінеті (Я. Баш); Хтось біля вікна палив цигарку (Ю. Яновський); Данило підійшов до близнюків, які вже розсілися на бомбі, немов на колоді, і смалили саморобні цигарки (М. Стельмах); Бійці щедро кадили козячими ніжками — видано тижневу норму махорки (Григорій Тютюнник); Хлопці.. димлять цигарками (С. Васильченко); Кайдашенко покурював і все розповідав про свою пригоду з щукою (М. Чабанівський); Коли генерал під'їхав ближче, він побачив шофера в засмальцьованому кожушку, що розкурював козячу ніжку, ліниво пересварюючись із двома бійцями (Григорій Тютюнник); Люлька погасла, та дід Овсій все ще попахкував нею, як старенький двигун на току (В. Земляк).

I. ПАРУВА́ТИ (виділяти пару, тепло, вологу внаслідок температурних змін), КУРИ́ТИСЯ (КУРІ́ТИСЯ), КУРІ́ТИ, ДИМИ́ТИСЯ (ДИМІ́ТИСЯ), ДИМИ́ТИ (ДИМІ́ТИ). Вигріті сонцем поля, скільки зглянеш, буйно парують, теплою земною силою струменять у небо (О. Гончар); Сходило сонце, курилася вогка і тепла земля (Я. Баш); Легеньким відпаром курілося озерце (М. Стельмах); Висохла, спрагла земля ще куріла від сонячної спеки (В. Собко); Димилась ріка. Водяна пара сивими клубками піднімалась угору (В. Гжицький); Дерева димілися ранішнім паром (М. Стельмах); Він зігрівся, димив парою, неначе комин, вуси й брови стали в нього молочні (М. Коцюбинський); Дніпро димів, як пожарище (Я. Баш).