дияволиця

ЧОРТИ́ЦЯ розм. (злий дух; метка, смілива, лукава жінка тощо), ЧОРТИ́ХА розм., БІСИ́ЦЯ розм., ДИЯВОЛКА розм., ДИЯВОЛИ́ЦЯ розм. Спом'янув тут бідний дідич Чорта та чортицю, Плюнув з лиха, сів на бричку: — Рушай за границю! (С. Руданський); Я вмію ходити, трохи щулячи плечі, і від того ноги мої здаються ще довшими, ніж є насправді, і мені вслід часто лунає чоловіче: — От чортиця, вміє ж ходити! (П. Загребельний); Не "сокотилася" баба при злогах, не обкурила десь хати, не засвітила свічки — і хитра бісиця встигла обміняти її (материну) дитину на бісеня (М. Коцюбинський); Воно, звісно, Лукія не дияволиця, такого не сказати, але нечистий, напевне, її каламутить... (О. Донченко); — А ти що тут робиш, дияволице? — Три гайдуки схопили її (Г. Хоткевич).