доня
ДОЧКА́ (особа жіночої статі стосовно своїх батьків; також пестливе звертання старшої особи до молодої жінки, дівчини), ДО́НЬКА розм., ДО́НЯ розм., пестл., ДО́ЦЯ розм., пестл., ДІ́ВКА діал. — Може ще заснеш на моїй постелі, доню?.. — кладучи дочку, казала мати (Панас Мирний); Стара Морозиха піклувалася все: — Може б ти, дочко, прилягла трохи? — Е, ні, тітко (А. Головко); Була тиха бесіда тихим вечором у батька з донькою (Г. Хоткевич); Питається (наймичка): — Доню Катерино! Чи ще Марко не приїхав? (Т. Шевченко); Підійшли й полільниці, поздоровкались, пристояли. Чорнява й питає: — Хто ти є, доцю, відкіля? (І. Вирган); Був один цар, котрий мав дівку і три хлопці (казка).
Джерело:
Словник синонімів української мови
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- доня — до́ня іменник жіночого роду, істота Орфографічний словник української мови
- доня — див. ДОЧКА. Словник синонімів Караванського
- доня — -і, ж., пестл. Те саме, що дочка. Великий тлумачний словник сучасної мови
- доня — Бабина доньку усе гладонька. Бо баба пестить та добре доглядає. Де доньок сім, там доля усім, а де одна, то й тій нема. Потішають матір, у якої багато дочок. Донька, чужа потіха. Бо коли віддасться, то відлучиться від родини і піде жити у дім мужа. Приповідки або українсько-народня філософія
- доня — див. дитина Словник синонімів Вусика
- доня — До́ня, -ні, -нею, до́ню! до́ні, донь; до́нин, -на, -не Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- доня — ДО́НЯ, і, ж., пестл. Те саме, що дочка́. Коло його стара мати Сидить на ослоні. За сльозами ледве, ледве Вимовляє доні (Шевч., І, 1951, 32); — Тьотю, а тепер що? — звернулась вона до Марини Хомівни.— Не знаю, доню. Не плач (Хижняк, Тамара, 1959, 167). Словник української мови в 11 томах
- доня — Доня, -ні ж. ласк. Дочь. Не стій, доню, з нелюбим, не дай ручки стискати. Чуб. ІІІ. 36. Іди, доню! каже мати, не вік дівувати! Шевч. 14. ум. донька, доненька, донечка. У сусіда доньок сім, та й є доля всім, — у мене єдна, та й тій долі нема. Ном. № 1738. Словник української мови Грінченка