думливий

ГО́РДИЙ (сповнений самоповаги; який виражає особисту гідність), ГОРДОВИ́ТИЙ, АМБІ́ТНИЙ, ГОРДІВЛИ́ВИЙ, ГОРДЛИ́ВИЙ, ДУ́МНИЙ, ДУМЛИ́ВИЙ, ЧИ́ННИЙ розм. (сповнений почуття власної гідності). — Ти не знаєш козацьку вдачу — гордий народ! (С. Васильченко); Гордий погляд; — В тобі нема ні кришки гордощів.. Пані повинна бути гордовита, поважна (І. Нечуй-Левицький); Гордовита поза; І сам Карпо Цар, дарма, що був амбітний і гонористий, — раптом став благати Василя Івановича (Ю. Яновський); — Мій брат Лука теж був поет і романтик, — в голосі Степана зазвучали гордливі нотки (І. Волошин); — Чого ж ти така думна? чого погорджаєш поповичами? (А. Свидницький); Де полягла козацькая голова думлива, Виріс там будяк колючий та глуха кропива (Леся Українка).

ЗАДУ́МЛИВИЙ (який перебуває в задумі, схильний до задуми), ЗАДУ́МАНИЙ, ЗАМИ́СЛЕНИЙ, ЗАГА́ДАНИЙ розм., ДУ́МНИЙ розм., ДУМЛИ́ВИЙ рідко, РОЗМИ́СЛЕНИЙ рідко. Дівчинка зробилася тиха й задумлива, всю її істоту наче оповивав небачений серпанок смутку (О. Донченко); Мати сиділа така задумана та смутна, що Настусі аж кинувся в вічі її смутний вид, насуплені брови, густі рядки зморшків (І. Нечуй-Левицький); Мічурін сидів замислений і байдужий до вітань (О. Довженко); — Чо-с, мила, заплакана? Чо-с, любко, загадана? — Маруся мовчала (Г. Хоткевич); — Так от чого матуся така думна ходила.. (Марко Вовчок); Амфіон — розважний, думливий, старший виразом очей, ніж віком, — ..виводить мур (Леся Українка); Розмислений, розгублений і справді і сам не свій мовчки пройшов він до столу (М. Куліш).