душа

ВДА́ЧА (сукупність психічних особливостей, з яких складається особистість людини і які проявляються в її діях, поведінці), ХАРА́КТЕР, НАТУ́РА, ДУША́, ПРИРО́ДА, НО́РОВ розм., КРОВ розм., КШТАЛТ заст.; ПОРО́ДА (така сукупність рис вдачі, що створює певний тип людей). За двадцять п'ять літ вона добре взнала свого Матвія, його неспокійну вдачу, крутий характер (І. Цюпа); Мій хазяїн був одружений з яванкою і від їхнього шлюбу народилася дівчина, що мала характер батька і красу матері (Ю. Яновський); Натурою своєю він (міщанин) не здатний до високих поривів (П. Колесник); Прозою ширше і більше можна обхопити життя.. До сього ще треба додати і натуру, чи природу автора (Панас Мирний); Доброї душі людина; А старий Шумейко крутий норов має (А. Шиян); Гаряча кров у когось; — Не такої ми, моряки, породи, щоб кінці віддавати (Д. Ткач); Дід Йосип і дід Кривенко — однієї породи люди, обидва жадібні до життя (Д. Бедзик).

ДУША́ (внутрішній світ людини з її почуттями, переживаннями, настроями), ДУХ, НУТРО́ розм., СЕРЕ́ДИНА розм., УТРО́БА розм., ДУШИ́ЦЯ зневажл. Вічна легенда про двох братів, вирізьблена на далекому місяці, бентежить душу, як і завжди, .. своєю трагедією (І. Багряний); Як не любити роботи розумної, Праці, що дух веселить? (М. Рильський); Раніше Мар'ян перед Глущуком своє хиже нутро маскував солодкими словами (С. Чорнобривець); Такий мій характер, така моя середина, і я не раз обливав слізьми свої руки, схиливши голову на них, не в силі хоч раз цього позбутися (Ю. Яновський); Бажання куці, та неситі й злі. Дарма таїть їх немічна утроба (Л. Дмитерко); Він зібрав всі сили, всю рішучість, на яку спроможна була його мізерна душиця (З. Тулуб).

ЛЮДИ́НА (особа як втілення високих моральних і інтелектуальних властивостей), ОСОБИ́СТІСТЬ, ІНДИВІДУА́ЛЬНІСТЬ, ЧОЛОВІ́К, ДУША́, ІНДИВІ́Д книжн., ІНДИВІ́ДУУМ книжн., СУБ'Є́КТ розм., ПЕРСО́НА уроч., заст., ірон.; ЕЛЕМЕ́НТ розм. (про особу перев. з негативними рисами). Пушкін був людиною у найвищому значенні цього слова (М. Рильський); З роками пересвідчуєшся, що повноцінною особистістю можна називати лише того, хто віддає належне і роботі, й людям, і життю в найширшому розумінні цього слова (П. Загребельний); Багатогранне життя цієї великої російської індивідуальності (Горького) пройшло в складних глибоко повчальних умовах (І. Ле); І сам я в усій своїй діяльності бажав бути не поетом, не вченим, не публіцистом, а поперед усього чоловіком (І. Франко); — Де його військо? Жодної душі не видно в степу, хоча їх там.. безліч (О. Гончар); Кожен із них (літераторів), як справжній високорозвинений культурний індивід, має притаманні йому особливості (Я. Качура); Панасик справді був такий невиразний серед усього колективу, що навіть Кривохацькі в порівнянні з ним були яскравими індивідуумами (Ю. Збанацький); Бійці привели до них якогось загадкового суб'єкта, не то військового, не то цивільного (О. Гончар); — Ваша достойність, видко, не були ніколи послом і не знаєте, чим така персона різниться від посланця (Юліан Опільський); Чумака мало не на всіх зборах і нарадах гріють у хвіст і в гриву. Він і відсталий елемент, він і Ковалівку назад тягне (В. Кучер).

ОСО́БА (окрема людина серед інших або як одиниця ліку людей), ЛЮДИ́НА, ЧОЛОВІ́К, ОДИНИ́ЦЯ, ПЕРСО́НА уроч., ірон., ІНДИВІ́Д книжн., ДУША́ розм., ГА́ВРИК зневажл. Коли він прочуняв, в кімнаті, крім них трьох, була ще й четверта особа — дівчина (І. Сенченко); Як тільки блиснула вперше блискавка, ми вгледіли в болоті, в осоці дві людини (І. Нечуй-Левицький); На низькому помості з дощок, прикрившись шкурами, лежало кілька чоловік (С. Скляренко); Сервіз на шість персон; Коли один індивід за певний проміжок часу викидає занадто багато слів, відбувається їхня девальвація. Слова втрачають будь-яке значення (П. Загребельний); За комірне й харчування будемо платити йому за добу з душі.. по п'ять карбованців (О. Досвітній); — У самому місті екзамен тримав, у школу механізації. Казали — по десять гавриків на одне місце (Ю. Збанацький).