дійти

ВНИКА́ТИ у що (знайомлячись із чим-небудь, вивчаючи факти, аналізуючи щось, намагатися розібратися в чомусь), ВГЛИ́БЛЮВАТИСЯ, ВГЛИБЛЯ́ТИСЯ, ВХО́ДИТИ (УХО́ДИТИ), ВВІХО́ДИТИ (УВІХО́ДИТИ), ДОКО́ПУВАТИСЯ розм., ДОХО́ДИТИ чого, розм. (пізнавати до кінця); ВЧИ́ТУВАТИСЯ (уважно читаючи). — Док.: вни́кнути, вгли́битися, ввійти́ (увійти́), докопа́тися, дійти́, вчита́тися. Кілька днів Головатий ретельно обстежував своє господарство, вникаючи в усі дрібниці (С. Добровольський); — А ти вмів? — запитав отець, не входячи в те, що се за така дивовижна наука (І. Франко); Любив я в школі обмірковувати це, те, докопуватися до цього, до того: що й небо, що й зорі (А. Тесленко); Максимов розумів, що з дівчиною коїться щось недобре.., а докопатися до правди зараз не міг (В. Собко); Ольга докладно і пильно доходила кожної дрібниці, перепитувала, просила пояснювати окремі моменти (І. Микитенко).

ДІЙТИ́ до чого (до певного стану, якихось обставин, перев. несприятливих), ДІЖДА́ТИ чого, ДІЖДА́ТИСЯ чого, ДОЧЕКА́ТИСЯ (ДОЧЕКА́ТИ рідше) чого, ДОЖИ́ТИ, ДОЖИ́ТИСЯ розм., ДОКОТИ́ТИСЯ розм., ДОСТУ́КАТИСЯ розм., ДОГРА́ТИСЯ розм., ДОПЛИГА́ТИСЯ розм., ДОСТРИБА́ТИСЯ розм., ПОБА́ЧИТИ що, розм. — Недок.: дохо́дити, дожида́ти, дожида́тися, дочі́куватися, дожива́ти, дожива́тися, доко́чуватися, досту́куватися, дограва́тися, допли́гуватися, достри́буватися. (Сестра Серахвима:) От до такого дійди! От до чого доживи... Ще зроду-віку такого не було, щоб до черниць парубки у келії ходили (Панас Мирний); (Панса:) До чого я дожив?! Чого діждав?! Яка неслава на весь рід мій впала! (Леся Українка); Ще я не діждалася, щоб ти, запанівши, гордував матір'ю-мужичкою?! Так ти ж не діждеш, сякий-не-такий сину!.. (М. Коцюбинський); — Він дочекається червоного півня (М. Стельмах); Діна і Марія мовчать про одне й те ж... Дожитися до того, щоб боятися слів, поглядів! (М. Слабошпицький); Ні, вона таки рано чи пізно докотиться до інфаркту з отакими вихованцями (Ю. Збанацький); Погнали десь по тюрмах не сотню і не дві бунтарів. Десь там достукався й Прохор... (О. Маковей); — Виключили (Геню) з інституту... — Догрався-таки! (І. Волошин); — Ну що, доплигалися (фашисти) на нашій землиці? — Стріляй їх, командире (Григорій Тютюнник); Побачить вона! згадає тоді мене, як чорти витоплять з неї те сало, що придбала в піст (І. Нечуй-Левицький).

ДОДУ́МАТИСЯ до чого (розмірковуючи, зробити певні висновки), ЗМІРКУВА́ТИ що, ДОМІРКУВА́ТИСЯ, ВИ́МІРКУВАТИ що, ПРИДУ́МАТИ що, ДОДУ́МАТИ що, ДІЙТИ́ чого, до чого, ДОБРА́ТИ (ДІБРА́ТИ) чого, розм., ПРИХИТРИ́ТИСЯ з інфін., розм., УМУДРУВА́ТИ (ВМУДРУВА́ТИ) що, розм., ДОМУДРУВА́ТИСЯ розм., ДОМИ́СЛИТИСЯ розм., ДОКУМЕ́КАТИ що, розм., ДОКУМЕ́КАТИСЯ розм., ДОМІЗКУВА́ТИСЯ розм., ДОРОЗУМІ́ТИСЯ розм., ПРИРОЗУМІ́ТИ що, з інфін., розм., УМУДРИ́ТИСЯ (ВМУДРИ́ТИСЯ) з інфін., розм., ПОКМІ́ТИТИ що, діал., ЗМУДРУВА́ТИ що, діал., ЗМИ́СЛИТИ що, діал., ДОВМИ́ТИСЯ діал., ДОГЛУ́ПАТИСЯ діал.; ЗНАЙТИ́СЯ (не розгубившись, вийти зі скрутного становища). — Недок.: доду́муватися, змірко́вувати рідше домірко́вуватися, вимірко́вувати, приду́мувати, доду́мувати, дохо́дити, добира́ти, прихитря́тися (прихи́трюватися рідше), доми́слюватися, куме́кати, дорозуміва́тися, умудря́тися (вмудря́тися), доу́муватися, доглу́пуватися, знахо́дитися рідше. — От ти говорив, що місто погане, а село хороше, а до того й не додумався, що люди з мозолями і в місті, і в селі є (Григорій Тютюнник); Захоплені в полон гітлерівські офіцери не можуть зміркувати, яким чином Червона Армія так швидко опинилася в Відні (О. Левада); Денис Ісакович народився мисливцем і рибалкою. А ким він іще міг би бути — можна доміркуватися з того, що я оповім(М. Рильський); — Отак і ми, мовляв, як оце ви: міркували та й виміркували: немає іншого порятунку, як тільки одбиватись од козаків (А. Головко); — Гаразд, Романе. Про це пізніше разом поміркуєм. Щось, може, розумніше придумаєм (М. Стельмах); Пішов (цар) любенько погулять І одпочить. Та, спочивавши, Додумать, як би то скувать Кайдани на римлян (Т. Шевченко); Люди не зразу дійшли до того, щоб свої слова виписувати чи вичерчувати (Панас Мирний); — Я ніяк не доберу, що з ним коїться (Є. Гуцало); Так усе добре, спасибі за ласку, добродії умудрували (Словник Б. Грінченка); Я й домудрувався, Лиш сокиру притащив, З дупла прорубався (С. Руданський); Панас Олексійович домислився роботу м'язів перекласти на пневматику (І. Волошин); Коли зник (хлопець), аж тоді я докумекав, що треба було затримати або хоч запитати — хто він? (Є. Кравченко); Її серце відчуло біду раніше, ніж докумекався чоловік (П. Панч); (Надежда:) Якщо ви вже домізкувались до того, що грамота — розумові очі, то навчу (читати) (М. Кропивницький); Колись наші славні предки, запорожці, дорозумілися.. висловити в листі султанові свою бойову програму (І. Ле); Їх же ціле село. І не прирозуміли, що зробить, злякались купки дуків! (А. Тесленко); Мій Клим подумав — і вмудрився: Хотів Кобилку Клим не їсти приучить, І Шкапа мусила постить (Л. Боровиковський); Іван з властивою всім бідним догадливістю.. покмітив, чого татові хибує (І. Франко); Ти ба! Не всякий так змудрує, як сам Виргилій намалює (І. Котляревський); Важко було цим простим і чесним людям змислити все, що коїли фашисти (І. Волошин); Він довмився, що посіяти (Словник Б. Грінченка); Люди не могли дійти, відки воно береться те добро у Гершка, але швидко доглупались (І. Франко); Андрій не знайшовся, що сказати, хотів сказати щось уїдливе, але не знайшов потрібних слів (І. Багряний). — Пор. 1. зрозумі́ти.

ДОНО́СИТИСЯ (про звуки, запахи та ін. — ставати чутним, відчутним), ДОЛІТА́ТИ, ДОХО́ДИТИ, ДОЛИНА́ТИ, ДОСЯГА́ТИ, ПРИНО́СИТИСЯ розм., ПРИЛІТА́ТИ розм., ПРИБИВА́ТИСЯ розм., ДОБІГА́ТИ розм., НАДЛІТА́ТИ розм.; ПРОНИКА́ТИ, ПРОБИВА́ТИСЯ, ПРОДИРА́ТИСЯ розм. (крізь якісь перепони); ДОПЛИВА́ТИ, НАПЛИВА́ТИ (повільно поширюючись); НАЗДОГАНЯ́ТИ кого, що, розм. (слідом за кимсь, чимсь); ДОКО́ЧУВАТИСЯ (про сильні, розкотисті звуки); ПРОКРАДА́ТИСЯ (ледве чутися). — Док.: донести́ся, долеті́ти, дійти́, доли́нути, прили́нути поет. досягти́ (досягну́ти), принести́ся, прилеті́ти, приби́тися, добі́гти, надлеті́ти, прони́кнути, проби́тися, проде́ртися (продра́тися), допливти́ (доплисти́), напливти́ (наплисти́) (напли́нути), наздогна́ти, докоти́тися, прокра́стися. Невідомо звідки ледве-ледве доноситься трембітання... (Г. Хоткевич); Від лісу тягло свіжим настоєм живиці та долітали лункі удари сокири (Ю. Збанацький); У сіни через зачинені двері доходив чийсь голос, товстий, навіть трохи сердитий (І. Нечуй-Левицький); З кухні долинає тихе глипання примуса та ледве вловимий запах чогось дуже смачного (Ю. Шовкопляс); З-над хмар часом прилине Прощання з літом журавлине (П. Тичина); Канделябр на дві свічі тускло горить. Світлу не сила досягти навіть чверті кабінету (М. Хвильовий); З дому чути тихий стук посуди, Клаптик пісні з поля прилетів... (М. Рильський); Далекі дівочі голоси прибились до Степаниди (М. Стельмах); — Пилипку! сину мій!.. — гукала вона на бігу, думаючи, що це гукання раніш від неї добіжить до сина (Панас Мирний); Слухає (Микула), чи не надлетить з темного поля крик такий, що мертвих збудить (О. Маковей); Крізь стіни в кімнату проникали приглушені звуки музики (С. Чорнобривець); Дзвонили до вечерні: срібні дзвоники пробивалися до палацу, розкочуючись тихим сумом і журбою (П. Кочура); Від часу до часу продирався воздухом розпучливий викрик напівзбожеволілої матері (О. Кобилянська); Звідкись допливає терпкий дух материнки (В. Бабляк); Наплива з зелених полонин поміж смерек мелодія флояри (В. Сосюра); Цей покрик лунав усюди, він долітав згори, він наздоганяв, він нісся назустріч з хуртовиною (О. Донченко); До Максима докотилось рокотіння важких кулеметів (І. Багряний); У щілини вікон прокрадалося виття завірюхи (І. Ле і О. Левада).

ЗАКІ́НЧИ́ТИСЯ (про дію, подію, явище, відрізок часу — дійти до кінця, до завершення), КІНЧИ́ТИСЯ, СКІНЧИ́ТИСЯ, ЗАВЕРШИ́ТИСЯ, ДОВЕРШИ́ТИСЯ, ВІДІЙТИ́, ДІЙТИ́, ПОГА́СНУТИ (про певний часовий відрізок); ВІДШУМІ́ТИ, ВІДГРИМІ́ТИ, ВІДГУРКОТІ́ТИ, ВІДГУСТИ́ (про щось бурхливе, гучне). — Недок.: закі́нчуватися, кінча́тися, скінча́тися рідко заве́ршуватися, дове́ршуватися, відхо́дити, дохо́дити, погаса́ти. Бій закінчився раптом, як і почався (Ю. Яновський); Кінчиться війна, і я повернусь до неї, я відшукаю її! (О. Гончар); Сонце хилилося на захід, завершувався весняний погожий день (І. Ле); І поволі відходить молодість моя (М. Стельмах); Коли доходив третій рік війни, зросла дорожнеча (Ю. Смолич); День погас, І все почило (Т. Шевченко); Відшумить війна, над світом Світу березень заграє (М. Рильський); Моя Вітчизно! Такою снилась ти мені в ті роки радісні і грізні, що відгриміли вдалині (В. Сосюра); І згадувать не треба про те, що відгуло (В. Сосюра).

НАСТА́ТИ (про час, пору, явище, подію тощо — розпочатися), НАСТУПИ́ТИ, ПРИЙТИ́, ПОСТА́ТИ рідше, СТА́ТИ розм., ГРЯСТИ́ ужив. у майбутньому часі та в наказовому способі, заст., уроч., поет., ЗАСТУПИ́ТИ розм.; НАСТИ́ГНУТИ (НАСТИ́ГТИ), НАСПІ́ТИ, ПІДОСПІ́ТИ розм., ПОСПІ́ТИ розм., ПРИСПІ́ТИ розм., ПРИСТИ́ГНУТИ (ПРИСТИ́ГТИ) розм., НАХОПИ́ТИСЯ розм. (розпочатися, поступово наблизившись); ПІДСКО́ЧИТИ розм. (раптово, несподівано); НАХЛИ́НУТИ розм. (раптово й швидко); ПРИЛЕТІ́ТИ поет., ПРИЛИ́НУТИ поет. (про щось бажане, приємне); НАРОДИ́ТИСЯ поет., ПІДНЯ́ТИСЯ (ПІДІЙНЯ́ТИСЯ) поет. (про світанок, ранок, день і т. ін.); СПА́СТИ, СПУСТИ́ТИСЯ, ЛЯГТИ́, ОСІ́СТИ, НАПЛИСТИ́ (НАПЛИВТИ́), НАПЛИ́НУТИ (про вечір, ніч, сутінки); ДІЙТИ́ до кого-чого і без додатка (про настання чогось у якійсь черзі, послідовності). — Недок.: настава́ти, наступа́ти, прихо́дити, постава́ти, заступа́ти, настига́ти, наспіва́ти, поспіва́ти, приспіва́ти, нахопля́тися, приліта́ти, наро́джуватися, підніма́тися (підійма́тися), спада́ти, спуска́тися, ляга́ти, осіда́ти, наплива́ти, дохо́дити. Настала Пилипівка. Почалася зима (І. Нечуй-Левицький); Тихо в полі, гай темніє, Наступає літній вечір (Леся Українка); Все має пору, для всього приходить свій час (М. Коцюбинський); Ми не помічаємо, як закотився десь за дерева і гори місяць і постало світання (Л. Смілянський); Настала косовиця. За отамана ходить (Чіпка)!.. Стали жнива — й серпом як косою (Панас Мирний); І день гряде, настане час — Народ з судьбою вийде з бою (М. Нагнибіда); Весна тільки-тільки заступила, а вже так тепло надворі (Л. Яновська); Наливаються хліба, а там, і озирнутись не встигнеш, настигнуть жнива (О. Донченко); Тимчасом наспіла потреба виїхати в Київ в справі (І. Сенченко); Якраз підоспіла неділя і була нагода одягтися парадно (П. Козланюк); Тільки з городиною впораєшся — засріблиться коса на лузі, далі жнива поспівають (М. Стельмах); Та ото приспіло літо; Хліб поріс, прийшли жнива; Йде отаман по домівках, Жати хліба зазива (Я. Щоголів); Минулося наше літечко, перейшли літа молоді, пристиг час у велику дорогу на той світ знаряджатися (Л. Яновська); Молодого віку робиш-робиш, а сам в убожестві.. — і таконьки старість нахопиться... (Марко Вовчок); — Дотягну до осені, а там подамся на шахти або на заводи.. А там армія підскочить (Григорій Тютюнник); Крізь блокаду зими Прилетіла весна (Леся Українка); Зіллються і небо, і поле, і прилине вечірняя мить (В. Сосюра); Далеко за Дніпром на обрії народився світанок (В. Собко); Тихесенький вечір На землю спадає (В. Самійленко); Вже в тюрмі і то краще, можна було хоч пройтися по камері, а коли дійде черга, лягти на нарах і простягти ноги, хоч трохи спочити (А. Хижняк). — Пор. 3. наближа́тися.

ПРИБУВА́ТИ (про транспорт — перев. згідно з розкладом, попередньою домовленістю), ПРИХО́ДИТИ, ПРИКО́ЧУВАТИ розм., ПРИКО́ЧУВАТИСЯ розм., ПРИБИВА́ТИСЯ розм.; ПІДХО́ДИТИ, ДОХО́ДИТИ, НАДХО́ДИТИ (до певного пункту, станції). — Док.: прибу́ти, прийти́, прикоти́ти, прикоти́тися, приби́тися, підійти́, дійти́, надійти. Траплялось так, що якийсь із поїздів запізнювався, тоді, мигаючи вогнями з обох боків, прибували одночасно два поїзди (С. Журахович); До станції було недалеко, а поїзд приходив тільки надвечір (Л. Смілянський); Підходять і підходять автобуси, висипають людей (О. Гончар); Поїзд доходить до станції Петрівка о восьмій; Перші плоти мали надійти в понеділок уранці (І. Муратов).

I. СТИ́ГНУТИ (про плоди рослин — досягти зрілості), ДОСТИГА́ТИ, ЗРІ́ТИ, ДОЗРІВА́ТИ, СПІ́ТИ, ДОСПІВА́ТИ, ВИСТИГА́ТИ, ВИЗРІВА́ТИ, ВИСПІВА́ТИ, ПОСПІВА́ТИ, НАСТИГА́ТИ, ПОСТИГА́ТИ розм., НАСПІВА́ТИ розм., СПІЛІ́ТИ розм., ДОСТО́ЮВАТИ розм.; ПРИСТИГА́ТИ розм., ПРИСПІВА́ТИ розм. (ставати майже стиглим); НАЛИВА́ТИСЯ (також із сл. соком); НАБРО́ЩУВАТИСЯ (про колоски); ДОХО́ДИТИ, ВЛЕ́ЖУВАТИСЯ (УЛЕ́ЖУВАТИСЯ) (про фрукти, овочі — перев. після збору). — Док.: дости́гнути, дости́гти, дозрі́ти, доспі́ти, ви́стигнути, ви́стигти, ви́зріти, ви́спіти, поспі́ти, насти́гнути, насти́гти, пости́гнути, пости́гти, наспі́ти, досто́яти, присти́гнути, присти́гти, приспі́ти (приспі́нути), нали́тися, набрости́тися, дійти́, вле́жатися (уле́жатися). Прохожий спиниться послухати, як я Тут награю в ті дні, як стигнуть виногрона (М. Зеров); Починалась косовиця та грабовиця, а тим часом достиг і ранній ячмінь (І. Нечуй-Левицький); Зріють вишні і черешні (В. Сосюра); Навколо дозрівало жито (Ю. Збанацький); Коли ж виспіє садовина, то Роман і не вилазить звідтіля од ранку до ночі (С. Васильченко); Наливаються хліба, а там і озирнутись не встигнеш, настигнуть жнива (О. Донченко); Слава Богу, у нас в цьому році і хліб є, і сало, і молоко. Вишні он скоро приспіють (Григорій Тютюнник); У ячмені колос набростився (Словник Б. Грінченка); Вересень заповідається теплий і сухий.. Дійдуть помідори, соняшники, квасоля (Ірина Вільде).

УМЕ́РТИ (ВМЕ́РТИ) (про людину — перестати жити), ПОМЕ́РТИ, СКОНА́ТИ, ВІДІЙТИ́ заст., ПЕРЕСТА́ВИТИСЯ заст., ВИ́ТЯГТИСЯ розм., КІНЧИ́ТИСЯ розм., СКІНЧИ́ТИСЯ розм., СКАПУ́СТИТИСЯ розм., СКАПУ́ТИТИСЯ розм., ДІЙТИ́ розм., ОДУБІ́ТИ зневажл., ОДУБИ́ТИСЯ зневажл., ОДУ́БНУТИ зневажл., ОДУ́БТИ зневажл. рідко, ҐИ́ҐНУТИ вульг., ВІДУМЕ́РТИ діал., ЛУ́НУТИ діал., СКАПА́РИТИСЯ діал.; ВИ́МЕРТИ (згинути до останнього в якійсь місцевості), ПРОПА́СТИ (передчасно, від голоду, нещасного випадку тощо); ЗГА́СНУТИ, ДОГА́СНУТИ, ДОГОРІ́ТИ (поступово, повільно); ЗГОРІ́ТИ (раптово); ЗДО́ХНУТИ, ПОДО́ХНУТИ, ОКОЛІ́ТИ розм. (перев. про тварин, про людей зневажл.); ПА́СТИ (звич. про худобу). — Недок.: умира́ти (вмира́ти), помирати, кона́ти, відхо́дити, агонізува́ти, кінча́тися, дохо́дити, мертві́ти, ме́рти, вимира́ти, згаса́ти, погаса́ти, га́снути, догаса́ти, догоря́ти (догора́ти), згоряти (згорати), до́хнути, здиха́ти, подиха́ти, колі́ти, па́дати. Умер від рани товариш (Ю. Яновський); Він загине так чи інакше: або сконає сам, змучений спрагою, ..або впаде під кулями (О. Гончар); Коли мені не допоможуть вірші, То вже не допоможуть лікарі. У сни свої благословенні й віщі Я відійду самотньо на зорі (Д. Павличко); Похиріла (мати) неділь зо дві, та й переставилась (Марко Вовчок); День за днем буде тягти своє гірке життя та клясти матір, що родила його, поки не витягнеться під тином од голоду (Панас Мирний); Прийму все горе, в муках і скінчуся (І. Франко); — Ти ще скапустишся у мене! — Солдат примруживсь (М. Стельмах); Нечипорів батько.. колись під тином п'яний і одубів (Г. Квітка-Основ'яненко); Пан Купа, мало не ґиґнувши з перестраху,.. хутко прикрив долонею свою лисину (О. Ільченко); Ґаві було дванадцять літ, коли батько його відумер (І. Франко); — Прикажчик молиться.. Чи щоб пан скоріше лунув чи ще щоб пожив (Панас Мирний); — Як я маю змарнувати своє життя, спинаючися посеред дороги, то нехай уже краще скапарюся... (А. Крушельницький); Міхонський пожив ще кілька день, видержав ще два вибухи крові, а після третього тихесенько згас (І. Франко); Добриня догоряв, і тільки ще слабі проблиски життя світилися в його глибоких темних очах (Юліан Опільський); Танула дочка в Калиток, змарніла, зів'яла, вироблена, на очах матері згоряла (К. Гордієнко); (Семен:) Я думав, що тебе... (Микита:) Нема на світі? Як бачиш, ще не здох! (М. Кропивницький); — Ти дома з голоду околієш (Панас Мирний).