житло

ЖИТЛО́ (приміщення, призначене для життя людей), ОСЕ́ЛЯ, ПОМЕ́ШКАННЯ, ДІМ, ДОМІ́ВКА, ХА́ТА, ПОРІ́Г (перев. з означ.), ГОСПО́ДА, ЛІ́ГВИЩЕ розм., ДО́МА розм., МЕ́ШКАННЯ діал., ЖИТВО́ діал., СЕЛИ́ТЬБА заст.; ХАТИ́НА (перев. невелике, убоге); НОРА́ зневажл. (тісне, темне); АПАРТАМЕ́НТИ (надто просторе). Світле, чисте, життєрадісне житло прикрашує й облагороджує наш побут (Я. Качура); Навіщо у старій та вогкій хаті жити, коли є нова, суха, простора та ясна оселя? (Л. Яновська); Набрали хлопців до бригади, дали їм сяке-таке помешкання (О. Лупій); Радісні вигуки наповнили дім (Ю. Смолич); Подано автомобілі — розвезти акторів по домівках (Ю. Яновський); Покинула знову хату, Синову господу (Т. Шевченко); — Прощайте, рідні пороги, де походжали мої ноги! (І. Нечуй-Левицький); Андрій, відколи жив, не бачив такого поганого мешкання (І. Франко); Хата здалася Христі великим льохом, а не людським житвом (Панас Мирний); — Де ті людські селитьби, де той народ, що.. оселяв колись родючу землю (М. Коцюбинський); Коли Свиридович вигнав татарку до хатини в садку, баба Палажка обурилася. — От собака! Жінці родити час, а він її з хати жене до того чортового лігвища (З. Тулуб); Озлився (дід Маківка) на весь світ, заперся у своїй норі і довго не виходив (М. Чабанівський); Тут було побудовано дачі обласного керівництва.. розкіш апартаментів доморощеного панства по-особливому сприймається на тлі убозтва державної наукової установи (з журналу). — Пор. 1. барлі́г, халу́па.

ЖИТЛО́ (взагалі місце для перебування, проживання), КУТО́К розм., КУТ розм., ХА́ТА розм., ДАХ розм., ПОКРІ́ВЛЯ розм., СТРІ́ХА розм., ГНІЗДО́ розм., КУБЛО́ розм., КИШЛО́ розм. рідше, ЗА́ХИСТ рідше. Житло і харчі коштуватимуть їй тут тільки трохи більше ста карбованців (П. Козланюк); Бодай ніхто не дочекав в чужім кутку сидіти (приказка); Ми жебраки, Нещасні, без кута, без кусня хліба! (І. Франко); Смеркло. — Збирайтеся, бабо, — каже мама, — та йдіть шукати хати на ніч, а то пізно буде (М. Коцюбинський); Кидав я мій рідний дах, щоб інше десь шукати долі (Я. Щоголів); І постає в уяві рідна стріха (О. Ющенко); Тож сам собі будиночок поставив, Що в Малині був за гніздо йому (М. Рильський); Тато жартував, що це вже, певно, останнє його кубло (П. Дорошко); Батько розказував, що колись.. ще тут розбійники жили, кишло їх у цьому яру було (Б. Грінченко); Бралося далеко за північ. Позасинали люди по своїх теплих захистах (Панас Мирний). — Пор. 1. приту́лок.

ПРИТУ́ЛОК (місце, де можна перебути певний час, відпочити, розважитися тощо), ПРИСТАНО́ВИЩЕ, ПРИ́СТАНЬ перев. поет., ПРИЧА́Л перев. поет., ПРИСТА́НИЩЕ розм., ПРИСТАНО́ВИСЬКО розм., ОСІ́ДОК розм., ОБИ́ТЕЛЬ заст., поет., ПРИХИ́ЛИЩЕ заст., ПРИЮ́Т заст., ЗАБІ́Г заст., ПРИТУ́ЛИСЬКО діал., ПРИ́ВІД діал., ПРИТИ́Н діал., ПРИ́ШИБ діал. Четвертий день я лежу в полковому лазареті — останньому притулку гнаних і невиспаних.. страдників з голими мізками (Ю. Андрухович); І лишилася з Тересем тільки сестра й дочка Іринка. Юнаки обрали його дім своїм пристановищем (Т. Масенко); (Гайворон:) Поїдеш? (Курінний:) Тут мені робити нічого... (Гайворон:) Знову будеш шукати якоїсь пристані? (М. Зарудний); Хай іншим тихі пристані й причали У снах ввижаються,- а Ви ніде Легкого не шукаєте спокою (М. Рильський); І довелось колись мені В чужій далекій стороні Заплакать, що немає роду, Нема пристанища, господи! (Т. Шевченко); За Бахчисараєм є християнське село Мангуш, може, там знайдеш собі пристановисько (Р. Іваничук); — Ось як впишусь до старечого цеху в Миргороді та знайду осідок — візьму учня (Ф. Бурлака); Він вайлуватий, не дуже говіркий, хоч іноді різкий на слово, безтямно закоханий в ліси і в книги, молодий аспірант, якому пророчили тиху наукову обитель (С. Журахович); А як поставимо хату, то все-таки буде хоч абияке прихилище (Словник Б. Грінченка); Один доброзичливий дядько підхопив його одного разу, самотнього, посадовив на воза й довіз аж до міста. — Оце, хлопче, тут тобі станція,- сказав він до Альоші. — Приют (І. Микитенко); Мала (дівчина) з якихось причин втратила дах над головою і тепер шукає собі притулиська на ніч (Ірина Вільде); — Мене всі прочани знають з усього світу, я їм усім даю привід у Києві (І. Нечуй-Левицький); Смутні думки летять у невідомий край, а за ними рветься й душа, бо нема для неї притину на землі (О. Стороженко); Була вже ніч, а він, голодний і без грошей, не знав, куди податись, де знайти собі пришиб, хоч гинь (переклад М. Лукаша). — Пор. 2. житло́.

ХАЛУ́ПА (невелика убога житлова будівля, злиденна хата), ХАЛУПЧИ́НА, ХАЛАБУ́ДА, ХИ́ЖА розм., БУ́ДА діал., ЦЮ́ПА діал., БУРДЕ́Й (БУРДІЙ) діал.; ПРИ́ХАТОК заст. (невелика хата). В напівтемряві халуп, при кволих каганцях, жінки задумливо пряли свої мички (І. Микитенко); До земляної стінки, як гриб до пенька, притулилася древня халупчина (Ф. Бурлака); Ціла метка невеличких халабуд, густо обвитих диким виноградом, чорнілася своїми входами (Панас Мирний); Крита була хижа не залізом, як усі, навіть найбідніші будиночки на околиці, а ґонтом — замшілим, зеленим, як моріжок (Ю. Смолич); Поле й поле, посередині буда, соломою крита, там міх для спання, там лантухи на гичку.. Буревій, дощ, злива — буда сховає. Володько сам ставив крокви, збивав лати (У. Самчук); В цюпі, де жили Лімбахи, було темно, брудно та непривітно (І. Франко); Своєрідним типом житла в горах були курні хати — бурдеї, в яких жила селянська біднота (з журналу); Повернувся Андрійко, хотів непомітно прошмигнути до прихатка, та помітила бабуся, напустилася, що допізна десь вештався (П. Кочура). — Пор. 1. житло́.