заглядати

ДИВИ́ТИСЯ перев. на кого-що (спрямовувати погляд на когось, щось), ГЛЯДІ́ТИ розм., ЗИ́РИТИ розм., ГЛИ́ПАТИ розм., НАВО́ДИТИ О́КОМ розм., НАСТАВЛЯ́ТИСЯ розм. рідше, ЗРІ́ТИ заст., СПОЗИРА́ТИ заст.; СПОСТЕРІГА́ТИ кого, що, ВВАЖА́ТИ (УВАЖА́ТИ), ЗОРИ́ТИ розм., НАЗИРА́ТИ розм., НАГЛЯДА́ТИ розм. (перев. уважно); ПОГЛЯДА́ТИ, БЛИ́МАТИ, ПОДИВЛЯ́ТИСЯ розм., ЗИ́РКАТИ розм., ПОЗИРА́ТИ розм., ПОГЛИ́ПУВАТИ розм., ЗГЛЯДА́ТИ (ЗОГЛЯДА́ТИ) діал. (час від часу); ВИДИВЛЯ́ТИСЯ, ВИГЛЯДА́ТИСЯ (на себе або пильно); СПОГЛЯДА́ТИ (пасивно або уважно). Не дивись далеко, а гляди за очкуром (прислів'я); Перевізник відразу запримітив, що хлопці вперше попадають до Києва, бо занадто цікаво зирять туди й сюди (П. Загребельний); Матушка казначея недобрими очима глипала на худобу і на дітей (М. Стельмах); Тобі вже зазирає в очі твоє грядущеє. Не зри! Сльозу пророчую утри! (Т. Шевченко); Інструктор по праці спозирає збоку на хлопця з явним задоволенням (О. Гончар); Міліціонер здалеку спостерігав, як вартовий по-діловому козиряв узбекові (І. Ле); Нікому й через думку не пробігло, аби вважати на задні двері (Лесь Мартович); Тоймі все стоїть, усе зорить в далечінь (А. Шиян); Заходилися люди полуднувати,.. а я за другим штабелем ліг і назираю: що буде? (І. Муратов); Соломії, очевидячки, сподобалося, що Роман наглядає на неї з садка (І. Нечуй-Левицький); Василь все поглядав на двері — коли ж з'явиться його наречена (О. Бердник); Блимав (Михайлик), ненароком наче, на той вибалок, куди поніс Пампушка свою пані (О. Ільченко); Змучені, виснажені люди тривожно подивлялись навколо (О. Довженко); Зиркає в двір з дерези-повію Сім'я молоденька Лисича (М. Вінграновський); Якимака картоплю їв, хрумав цибулиною — й то на бабу Мигальку поглипував, то на Христину (Є. Гуцало); Сами дівки крупи мелють,.. Сами дівки на парубки очима зглядають (коломийка); Тарас видивлявся в землю, мов у дзеркало (С. Васильченко); Вийняла (Лизя) люстерко й почала виглядатися (М. Куліш); Бійка закипає дужче. Один левіт стоїть осторонь і спокійно споглядає (Леся Українка). — Пор. 1. ба́чити, гля́нути, 1. загляда́ти.

ЗАГЛЯДА́ТИ (дивитися у що-, за що-, крізь що-небудь, намагаючись побачити когось, щось), ЗАЗИРА́ТИ, ДИВИ́ТИСЯ. — Док.: загля́нути, зазирну́ти, подиви́тися. Роман підходить до комірчини, пригинається, заглядає у віконце (М. Стельмах); Тримаючи одне одного за руки, вони зазирають у пробоїни, в моторошну глибінь темних трюмів (О. Гончар); Вийшла далі мати на двір, під калину, з-за пшенички дивиться давай (А. Тесленко). — Пор. 1. диви́тися.

НАВІ́ДАТИСЯ до кого, куди (прийти, прибути до когось або кудись на короткий час або в черговий раз після певної перерви), НАВЕРНУ́ТИСЯ куди, розм., НАВЕРНУ́ТИ куди, розм., ЗАГЛЯ́НУТИ розм., ЗАЗИРНУ́ТИ розм., НАГЛЯ́НУТИ куди, розм., НАЗИРНУ́ТИ розм. — Недок.: наві́дуватися, наверта́тися, наверта́ти, загляда́ти, зазира́ти, нагляда́ти рідко. Семен частенько навідувався на пошту, розпитував, чи немає до нього листа з столиці (М. Коцюбинський); Орли й яструби покинули свої гнізда й наверталися лиш рідко сюди (О. Кобилянська); Загнибіда хіба обідати та на ніч наверне додому, а то все на базарі, у крамниці (Панас Мирний); Школа двокласова, гарна, з начальства ніхто не заглядає (С. Васильченко); Про одне я мрію нині — Коли буду на Вкраїні, Зазирнути в те село (Л. Первомайський); Тільки оце прийшов Скиба на зміну.. Наглянув до молотарки (А. Головко); Чому не провести, — каже батько, — мені треба назирнути в Велику Яругу (Марко Вовчок). — Пор. 1. відві́дувати, 1. захо́дити.