задимати

ВІ́ЯТИ (про повітря — рухатися), ПОВІВА́ТИ, ДУ́ТИ, ПОДУВА́ТИ, ПОДИХА́ТИ, ПОДИ́ХУВАТИ, ДИ́ХАТИ, ПРОВІВА́ТИ, ПРОВІ́ЮВАТИ, ПРОДУВА́ТИ, ПРОДИМА́ТИ, ДМУ́ХАТИ, ЗАВІВА́ТИ, ЗАДУВА́ТИ, ЗАДИМА́ТИ, ТЯГТИ́, ТЯГНУ́ТИ, ПОТЯГА́ТИ (ПОТЯ́ГУВАТИ), ВІ́ЯТИСЯ рідше, ТХНУ́ТИ рідше, ПРОДИХА́ТИ розм.; СТУДИ́ТИ (про холодний вітер); РВА́ТИ, БУРХА́ТИ, ШУГА́ТИ, ШИБА́ТИ розм. (сильно поривчасто). — Док.: війну́ти, повійну́ти, повіну́ти, пові́яти, поду́ти, ду́нути, поду́нути, подихну́ти, дихну́ти, прові́яти, проду́ти, дмухну́ти, заві́яти, заду́ти, потягну́ти, потягти́, рвону́ти, шугну́ти, шугону́ти, шибну́ти, шибону́ти. Вітер віє і стогне, квилить (Б. Грінченко); Легенький вітерець повівав, неначе подихував од заходу і шелестів листком (І. Нечуй-Левицький); Дме сильний, але теплий вітер (М. Коцюбинський); Падав дрібний сніжок, подував різкий вітер (А. Хижняк); Подув холодний вітер, почалися заморозки (Д. Бедзик); Теплий вітер дихав з-за Дніпра (М. Чабанівський); А там коло дверей так хороше: вітерок легенький провівав (Панас Мирний); Світило сонце, помалу продував запашний степовий вітрець (С. Васильченко); Сей-то вітер.. як дмухнув, так де і хмари подівалися (Г. Квітка-Основ'яненко); Холодний вітер тяг з півночі (Г. Коцюба); З Дніпра потягнув вітрець (Марко Вовчок); Хіба тобі (вітре) немає простору віятися попід небосклоном (Панас Мирний); На його притомлені нерви неначе тхнув свіжий, холодненький вітер (І. Нечуй-Левицький); Вітерець устиг обтрусити росу з віт, приємно продихав крізь дерева (І. Ле); Студив холодний морський вітер (І. Микитенко); Насилу на ґаночок вибралась (дівчина), так рвав вітер (А. Головко); Вітри в очеретах бурхали І Псьол стогнав і клекотав (Л. Боровиковський); Через кілька хвилин весела ватага рушила на гору. Без будь-яких перепон шугав тут вітер (А. Шиян).

ГАСИ́ТИ (припиняти горіння, світіння чого-небудь), ЗАГА́ШУВАТИ, ЗАГАША́ТИ, ЗГАША́ТИ, ПОГАША́ТИ, ПРИГА́ШУВАТИ, ПРИГАША́ТИ, УГАША́ТИ (ВГАША́ТИ), ТУШИ́ТИ, ПРИТУ́ШУВАТИ розм.; ЗАЛИВА́ТИ (рідиною); ПРИТО́ПТУВАТИ (ногою); ЗАБИВА́ТИ (різкими рухами, ударами); ЗАДУВА́ТИ, ЗАДИМА́ТИ (дуючи на вогонь). — Док.: загаси́ти, згаси́ти, погаси́ти, пригаси́ти, угаси́ти (вгаси́ти), затуши́ти, потуши́ти, притуши́ти, зали́ти, залля́ти рідше притопта́ти, заби́ти, заду́ти. Спокійна й тиха Мар'яна підходить до свічника і гасить на ньому одну за одною всі свічки (А. Шиян); Випав дощ і загасив пожежу (Панас Мирний); В сінях згасили світло (М. Коцюбинський); Погасив я вогонь мерщій, притоптав, піском закидав (С. Журахович); Пригасив цигарку хлібороб (М. Рудь); Метушаться люди коло вогню, намагаючись вгасити його (М. Коцюбинський); На Гарасимові тліла сорочка в кількох місцях, і він тушив її, мнучи полотно чорними руками (П. Кочура); Полум'я ще було невелике, притушити було б можна (А. Кримський); — Я думав, що ви, пустуючи, наробили пожежі, та оце прибіг заливать (І. Нечуй-Левицький); Вогонь злизує все: покоси, траву під ними.. Його не відразу вдається забити (Ю. Мушкетик); Свічку цього разу задула вже сама господиня (П. Панч).