зазирнути

ЗАГЛЯДА́ТИ (дивитися у що-, за що-, крізь що-небудь, намагаючись побачити когось, щось), ЗАЗИРА́ТИ, ДИВИ́ТИСЯ. — Док.: загля́нути, зазирну́ти, подиви́тися. Роман підходить до комірчини, пригинається, заглядає у віконце (М. Стельмах); Тримаючи одне одного за руки, вони зазирають у пробоїни, в моторошну глибінь темних трюмів (О. Гончар); Вийшла далі мати на двір, під калину, з-за пшенички дивиться давай (А. Тесленко). — Пор. 1. диви́тися.

НАВІ́ДАТИСЯ до кого, куди (прийти, прибути до когось або кудись на короткий час або в черговий раз після певної перерви), НАВЕРНУ́ТИСЯ куди, розм., НАВЕРНУ́ТИ куди, розм., ЗАГЛЯ́НУТИ розм., ЗАЗИРНУ́ТИ розм., НАГЛЯ́НУТИ куди, розм., НАЗИРНУ́ТИ розм. — Недок.: наві́дуватися, наверта́тися, наверта́ти, загляда́ти, зазира́ти, нагляда́ти рідко. Семен частенько навідувався на пошту, розпитував, чи немає до нього листа з столиці (М. Коцюбинський); Орли й яструби покинули свої гнізда й наверталися лиш рідко сюди (О. Кобилянська); Загнибіда хіба обідати та на ніч наверне додому, а то все на базарі, у крамниці (Панас Мирний); Школа двокласова, гарна, з начальства ніхто не заглядає (С. Васильченко); Про одне я мрію нині — Коли буду на Вкраїні, Зазирнути в те село (Л. Первомайський); Тільки оце прийшов Скиба на зміну.. Наглянув до молотарки (А. Головко); Чому не провести, — каже батько, — мені треба назирнути в Велику Яругу (Марко Вовчок). — Пор. 1. відві́дувати, 1. захо́дити.