закидати

ЗАВА́ЛЮВАТИ (кидаючи, засипати, покривати кого-, що-небудь чимсь), ЗАКИДА́ТИ, ЗАГОРТА́ТИ, ПРИВА́ЛЮВАТИ, ПРИГОРТА́ТИ, ЗАХАРА́ЩУВАТИ (сміттям, мотлохом); ЗАГРОМА́ДЖУВАТИ розм. (чимось великим, громіздким); ЗАСИПА́ТИ, ЗАБИВА́ТИ (снігом шлях і т. ін). — Док.: завали́ти, заки́дати, загорну́ти, привали́ти, пригорну́ти, захара́стити, загрома́дити, заси́пати, заби́ти. — Завалювали (фашисти) виходи, викурювати нас намагались, навіть отруйні гази пускали. Та тільки катакомби несходимі, всіх виходів не завалиш, а всіх партизанів не переб'єш (Ю. Збанацький); Пожар тілько змів хлівець та й годі, — далі не дали йому розійтися, — залили водою, закидали землею (Панас Мирний); Сніг наче ждав, коли загорнуть яму, і навскісно почав падати на землю (М. Стельмах); Дубовик кинув у яму під дуб пляшку з документом, швидко пригорнув її землею (Г. Епік); На возах, крім боєприпасів, ще чимало місця захаращувало й особисте майно бійців та офіцерів роти (О. Гончар); Багато речей загромаджувало собою кімнату (А. Шиян); Білою порошею пролітає над землею вихряна зима, засипає снігом поля, села, замітає шляхи (І. Цюпа).

ЗАВА́ЛЮВАТИ (кидаючи, засипати, покривати кого-, що-небудь чимсь), ЗАКИДА́ТИ, ЗАГОРТА́ТИ, ПРИВА́ЛЮВАТИ, ПРИГОРТА́ТИ, ЗАХАРА́ЩУВАТИ (сміттям, мотлохом); ЗАГРОМА́ДЖУВАТИ розм. (чимось великим, громіздким); ЗАСИПА́ТИ, ЗАБИВА́ТИ (снігом шлях і т. ін). — Док.: завали́ти, заки́дати, загорну́ти, привали́ти, пригорну́ти, захара́стити, загрома́дити, заси́пати, заби́ти. — Завалювали (фашисти) виходи, викурювати нас намагались, навіть отруйні гази пускали. Та тільки катакомби несходимі, всіх виходів не завалиш, а всіх партизанів не переб'єш (Ю. Збанацький); Пожар тілько змів хлівець та й годі, — далі не дали йому розійтися, — залили водою, закидали землею (Панас Мирний); Сніг наче ждав, коли загорнуть яму, і навскісно почав падати на землю (М. Стельмах); Дубовик кинув у яму під дуб пляшку з документом, швидко пригорнув її землею (Г. Епік); На возах, крім боєприпасів, ще чимало місця захаращувало й особисте майно бійців та офіцерів роти (О. Гончар); Багато речей загромаджувало собою кімнату (А. Шиян); Білою порошею пролітає над землею вихряна зима, засипає снігом поля, села, замітає шляхи (І. Цюпа).

ВІДКИДА́ТИ (різким рухом переміщати назад, убік руку, ногу, голову); ВІДВЕРТА́ТИ, ВІДВО́ДИТИ (також повільно, нерізко); ЗАКИДА́ТИ (перев. назад). — Док.: відки́нути, відверну́ти, відвести́, заки́нути. Тимко лежав горілиць, відкинувши вбік ліву руку (Григорій Тютюнник); Морозенчиха стулює уста, щоб не закричати, ..і відвертає голову від управителя (М. Стельмах); Став танцювати гопак на манір лезгинки,.. приклавши одну руку до грудей, а другу відвівши вбік (Григорій Тютюнник); Він закинув назад голову, і по його довгій шиї пробігли конвульсії, що мало означати, певно, сміх (П. Загребельний).

ДОКОРЯ́ТИ кому, розм. кого (виражати своє незадоволення комусь з певного приводу, звинувачувати когось у чомусь), ДОРІКА́ТИ, ЗАКИДА́ТИ кому що, КОРИ́ТИ кого, КАРТА́ТИ кого, ГА́НИТИ кого, ВИГОВО́РЮВАТИ кому, ВІДЧИ́ТУВАТИ кого, ВИЧИ́ТУВАТИ, НАРІКА́ТИ на кого, розм., ПРОБИРА́ТИ кого, розм., ПОПРІКА́ТИ кого, розм., ТОЧИ́ТИ кого, розм., ПИЛЯ́ТИ кого, розм., ПОЇДА́ТИ кого, розм., Ї́СТИ кого, часто зі сл. поїдом, розм., ЦВІ́КАТИ (ЦВІ́РКАТИ) кому, перев. зі сл. в очі, розм., ДОМОВЛЯ́ТИ кому, розм. рідше, ЖУРИ́ТИ кого, розм. рідше, ЗОЛИ́ТИ кого, розм. рідше, ПЕНЯ́ТИ на кого, рідко кого, розм., заст., УКОРЯ́ТИ кого, діал., ДОКА́ЗУВАТИ кому, діал., ВИПОМИНА́ТИ кому, зах., ВИМОВЛЯ́ТИ кому, діал., ДОГАНЯ́ТИ кому, діал., УРІКА́ТИ (ВРІКА́ТИ) кому, кого і без додатка, діал.; КОЛО́ТИ кого, розм., ШТРИКА́ТИ кого, розм. (особливо в'їдливо, дошкульно). — Док.: докори́ти, доректи́, дорікну́ти, заки́нути, скарта́ти, ви́говорити, відчита́ти, ви́читати, пробра́ти, попрікну́ти, цві́кнути (цві́ркнути), пожури́ти, попеня́ти, укори́ти, доказа́ти, ви́мовити, уректи́ (вректи́), уколо́ти (вколо́ти), штрикну́ти, штрикону́ти. Не чула того вечора Маруся-наймичка, як хазяйка сварилася на неї за гаяння, як дорікала й докоряла (Марко Вовчок); — Ти закидаєш мені, що я не знаю того, що діється довкола нас (І. Франко); Жінка Гельє та двоє дорослих синів його не могли взяти втямки, чому такий працьовитий чоловік кинув роботу, і від світання до смеркання корили та лаяли його (М. Коцюбинський); Сварив і картав людей (бесідник), що вони самі тій кривді винні, бо намість з'єднатися разом і допомагати собі, то вони ще помагають панам у тій кривді (Лесь Мартович); Пані й панночки іще на мене обіжаються.. Котра не прийде — дорікає та ганить, і словом, і оком (Марко Вовчок); — А я ж тобі колись у жнива дитину тішила!.. Так, звичайно, виговорювала свекруха Варці (Грицько Григоренко); — Як приїхав з дідом секретар, та як викликав Гаркушу прямо з постелі в контору, та як узяв його в шори, та як заходився відчитувати (І. Рябокляч); Вона раділа кожній новій роботі, сердилася, коли Тарас зволікав надсилку, вичитувала, докоряла йому в листах (О. Іваненко); — Навіщо ти, Романе, запустив оту бороду та ті патли? — нарікала на його Соломія (І. Нечуй-Левицький); Інспектор якось пробирав одного малого учня, гімназиста, за якусь провину (Олена Пчілка); (Домаха:) Чого ви тільки не казали на мене, чим тільки не попрікали мене?.. (М. Кропивницький); — Та в городі тільки й жити! Там вільно, там людно... Ніхто тебе не примічає, ніхто не пиляє, не точить, не золить (Панас Мирний); А що вже наймита маленького, то він (хазяїн) поїдав немилостиво (Марко Вовчок); — Їсть мене господиня, як іржа залізо, за ті поросята (Ганна Барвінок); — І ви вже навчилися від старого пана цвікати мені в очі моєю службою (І. Франко); — Як ви мені, бабуню, на перешкоді станете — умру!.. І не гомоніть! Не домовляйте! (Марко Вовчок); Мати хитала головою й журила сина. — Хіба ж можна отак робити? (А. Головко); Билинка косаря пеняла, Що рано скошена — зов'яла (Л. Боровиковський); Оксану і Микося я не укоряю за те, що вони мені не пишуть (Леся Українка); Було старий і стане доказувать жінці: — На яку радість ми його вигодували? Який з його хазяїн буде? (О. Стороженко); Той не батько, хто випоминає дитині всю свою трату на нього (С. Руданський); Мати суворо вимовляла дочці: ходить, як п'яна, впору не з'їсть, не засне (К. Гордієнко); Горнець котлові доганяє, а обоє смільні (прислів'я); З шинкаря (Максим) насміхається; з кріпаками панібратається, жалкими докорами їх коле (Панас Мирний); Гостра була на язик Казимирова жінка, так і штрикала його словами (І. Муратов). — Пор. 1. осу́джувати.

НАТЯКА́ТИ на кого-що, про кого-що і без додатка (говорити натяками, натяками наводити на що-небудь); ЗАКИДА́ТИ про кого-що, розм., ЦІ́ЛИТИ у кого-що, розм., ПОЦІЛЯ́ТИ у кого-що, розм. (маючи на увазі кого-, що-небудь, говорити про це непрямо, натяками). — Док.: натякну́ти, заки́нути. — За нашими даними й він би не проти, — каже директор, знову натякаючи на механіка. — Обоє ще молоді, міцну сім'ю створили б... (О. Гончар); Нишком та скоком-боком таки доступилися дехто з людців та закинули панії про всякі економічні справи (Дніпрова Чайка); Остапчук прекрасно розумів, куди цілить Данилевський. Який секретар райкому не хотів би, щоб строки в нього були справжні (С. Журахович); Барабаш уловив якийсь натяк, до Васюти: — Про кого це? — Васюта пом'явся трохи. Тоді Сашко сам: — Коли б чи не в мене поціля (А. Головко).

ПРИПИНЯ́ТИ що, з інфін. (якусь роботу, діяльність тощо), ПЕРЕСТАВА́ТИ, ПОКИДА́ТИ, КИДАТИ, ПОЛИША́ТИ, ОБЛИША́ТИ, ЗАЛИША́ТИ, ЛИША́ТИ рідко, ЗГОРТА́ТИ (ЗГО́РТУВАТИ), ЗАКИДА́ТИ розм., ПРИОСТАВА́ТИ діал.; ОБРИВА́ТИ (раптово). — Док.: припини́ти, переста́ти, поки́нути, ки́нути, полиши́ти, обли́шити, залиши́ти, згорну́ти, заки́нути, приостати, обірва́ти. Він припиняє творчу роботу і починає зводити власну майстерню (І. Волошин); — Еге, чого ж то вже спочивати? — здивувався Микола, не перестаючи махати ціпом (Грицько Григоренко); Може, не один багач, почувши ту Кармелеву пісню, покидає співати (Марко Вовчок); — Кидай, Нимидоро, прясти. Йди сядь коло мене (І. Нечуй-Левицький); Він доносив князеві, що полишає службу через те, що літа й здоров'я не дозволяють йому клопотатись такими трудними справами (Леся Українка); Мати почала обніматись та цілуватись з жінкою, а Роман облишив на хвилину роботу, зацікавлено розглядаючи незнайому (Ю. Збанацький); При кождій нагоді, на кождій громадській раді він не залишав доказувати користь і потреби такої дороги (І. Франко); Блажен, хто міг лишити рано Бенкети юності, до дна Її не випивши вина (переклад М. Рильського).