закидати
закида́ти / заки́нути ву́дочку (гачо́к, га́ка і т. ін.). 1. Обережно, натяками розвідувати, з’ясовувати щось. Здалека почала (Уляна): “Хоч би з батьками познайомив мене. Якось незручно”. Знала, що батьки його (Тараса) чомусь проти мене; отож і закинула вудочку (І. Муратов); — І давно ви тут живете? — обережно закинула вудочку Інеса (Ю. Збанацький). 2. на кого—що, для чого. Домагатися кого-, чого-небудь, намагатися здійснити щось, заволодіти чимсь. Як і інші, комишанець нетерпляче жде цього табору, вже наперед закидав вудочку, щоб його призначили “організатором вогнища” (О. Гончар); Едвінові грозила руїна, і він, очевидно, закинув гачок на Ніну, котру вважав великою багачкою (І. Франко); (Степан:) Недарма на магазин закидаєш гака, недарма! Руки погріти хочеш? Не вдасться (М. Старицький).
закида́ти / заки́нути о́ком на кого. Поглядати, звертати увагу на кого-небудь, залицятися до когось. Лише зараз усвідомив (Філько), що Клара не від сьогодні закидала оком на нього (Ірина Вільде); Хоть (хоч) хто на неї ненароком Закине молодецьким оком, То так її і вподоба (І. Котляревський).
заки́дати камі́нням кого. Прилюдно гостро осудити, затаврувати кого-небудь. — Ви перші закидаєте мене камінням, якщо я піду на цей компроміс (З газети).
закида́ти (пуска́ти) / заки́нути (пусти́ти) гадю́чку на кого і без додатка. Натяками зачіпати, ображати кого-небудь. Се так на мене закидала (Одарка) гадючку, а я... наче мені невтямки (Марко Вовчок); Здається і дружить, а гадючку пустив (Укр.. присл..).
закида́ти сло́вом кому. Спонукати когось до розмови на бажану тему. Наздогнали (чоловіки) його на вулиці і йшли юрбою за ним. Спершу мовчки, потім стали словом закидати йому, допитуватися знов. Але Гордій і тепер нічого не розповідав важливого (А. Головко).
заки́дати шапка́ми кого. Уживається як хвалькувате, безпідставне запевнення без труднощів перемогти кого-небудь. Козаки випивають, наливають повні баклажки у дорогу. Заспокоюють спантеличених хлопців: “Австріяків шапками закидаєм...” (А. Малишко); Шапками тут не закидаєш, гаслами не закличеш. Недарма на освоєння відведено вісімнадцять місяців (В. Попов).
Значення в інших словниках
- закидати — заки́дати дієслово доконаного виду завалити закида́ти 1 дієслово недоконаного виду завалювати закида́ти 2 дієслово недоконаного виду кидати у певне місце; різко піднімати; припиняти; натякати Орфографічний словник української мови
- закидати — див. кидати Словник синонімів Вусика
- закидати — <док. ЗАКИДАТИ>, (чим) прикидати, обкидати, покривати, завалювати; (питаннями) засипати; (працею) завантажувати. <док. ЗАКИНУТИ>, (куди) кидати, викидати; (аж он куди) запроторювати; (людей) засилати; (вгору) підкидати; (ремесло) облишати... Словник синонімів Караванського
- закидати — I [закидатие] -айу, -айеиш, док. II [закиедатие] -айу, -айеиш, недок. Орфоепічний словник української мови
- закидати — див. закидати I. Великий тлумачний словник сучасної мови
- закидати — Даю, -даєш, недок., закинути, -ну, -неш, док. З'їсти що-небудь. Закинути на кишку. Словник сучасного українського сленгу
- закидати — ЗАВА́ЛЮВАТИ (кидаючи, засипати, покривати кого-, що-небудь чимсь), ЗАКИДА́ТИ, ЗАГОРТА́ТИ, ПРИВА́ЛЮВАТИ, ПРИГОРТА́ТИ, ЗАХАРА́ЩУВАТИ (сміттям, мотлохом); ЗАГРОМА́ДЖУВАТИ розм. (чимось великим, громіздким); ЗАСИПА́ТИ, ЗАБИВА́ТИ (снігом шлях і т. ін). — Док. Словник синонімів української мови
- закидати — Заки́да́ти, -да́ю, -да́єш заки́дати, -даю, -даєш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- закидати — ЗАКИ́ДАТИ див. закида́ти¹. ЗАКИДА́ТИ¹, а́ю, а́єш, недок., ЗАКИ́ДАТИ, аю, аєш, док., пврех. 1. Кидаючи, засипати, покривати, заповнювати, завалювати і т. ін. чим-небудь. У ті просвіти носили [баби] сніг, закидали їх (Мирний, III, 1954, 10); Червонофлотці.. Словник української мови в 11 томах
- закидати — Закида́ти, -да́ю, -єш сов. в. закинути, -ну, -неш, гл. 1) Забрасывать, забросить. Один дурень закине у воду сокиру, а десять розумних не витягнуті. Ном. № 6179. Закидай мати дрова! (у піч). Мет. 227. На Юрія сіна кинь, та й вилки закинь. Ном. № 440. Словник української мови Грінченка