закивати

накива́ти (рідше закива́ти) / кива́ти п’я́тами. 1. куди і без додатка. Утекти, швидко виїхати куди-небудь, залишивши місце проживання. Зніметься оце чоловік, майне на вільні степи Катеринославські або Херсонські .. Багато тоді накивало п’ятами й одиноких і цілими сім’ями… (Панас Мирний); — Доповідайте, як ви там у млині порядкували..— Мусив! Бо власник того млина в Австрію п’ятами накивав, а в людей мливо кінчилось… (О. Гончар); Марнуємо час, батьку .. Коли б не довелося накивати п’ятами на ці капосні Бендери (С. Добровольський); // Швидко кинутися навтіки. Дехто вже позадкував, ховаючись за спини передніх, щоб, коли треба буде, вчасно накивати п’ятами (А. Іщук); Нічого старостам робити, мерщій за шапки та .. з хати! Закивали п’ятами, скільки видно! (Г. Квітка-Основ’яненко); Їх оборонці збили всіх до ноги, а хто встиг, кивав п’ятами (О. Ільченко). 2. звідки, від кого. Залишити місце роботи, навчання, вийти із складу чогось і т. ін. Одне слово, з медичного інституту Геннадій теж накивав п’ятами (І. Волошин); А коли граф відповів, що .. вже накивав від неї (Державної думи) п’ятами, то кореспондент .. мало не заподіяв собі смерті з великого горя (В. Самійленко).