занепокоєння

НЕСПО́КІЙ (відсутність душевного спокою), НЕПОКІ́Й рідше, НЕЗЛА́ГОДА, ХВИЛЮВА́ННЯ підсил., СУМ'ЯТТЯ́ підсил., КАЛАМУ́ТЬ підсил. розм., НЕВПО́КІ́Й заст.; ЗАНЕПОКО́ЄННЯ, О́СТРАХ, ТРИВО́ГА підсил. (у передчутті чогось недоброго, поганого). Чорна ніч таїла в собі дух неспокою, передчуття якоїсь невловимої тривоги (Я. Качура); З душею, повною переживань і непокою, ходив Цзі по шляху (О. Досвітній); Богдан не хотів при Штепі признаватись Степурі у своїх незлагодах душевних та гризотах (О. Гончар); Мстислав намагався бути спокійним, але його хвилювання помітили всі (А. Хижняк); Владислав Вікентійович повертався з села до інституту. В душі його — сум'яття, в голові — безладне клуботання думок (І. Волошин); До дніпровських чорториїв славні вершники ідуть, пил бійцям очей не виїв, а на серці каламуть... (С. Голованівський); "Швидко повернетесь?" А в очах і туга, і занепокоєння. Передчувало, мабуть, дитяче серце (Ю. Збанацький); Тодозя почувала якусь тривогу в душі, яку, певно, почувають серни, коли углядять рушницю вловчого, націлену на їх серце (І. Нечуй-Левицький). — Пор. збу́дження, 1. турбо́та.

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. занепокоєння — занепоко́єння іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
  2. занепокоєння — див. неспокій Словник синонімів Вусика
  3. занепокоєння — [занеипокойеин':а] -н':а Орфоепічний словник української мови
  4. занепокоєння — -я, с. 1》 Дія і стан за знач. занепокоїтися. 2》 Вираз неспокою, тривоги. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. занепокоєння — Занепоко́єння, -ння, -нню, -нням Правописний словник Голоскевича (1929 р.)