запускати

КИ́НУТИ кого, що (помахом руки, рук змусити летіти, падати або змусити летіти з метою влучити в когось, щось і т. ін.), МЕТНУ́ТИ, ШПУРНУ́ТИ розм., ЖБУРНУ́ТИ розм., ЖБУ́РИТИ розм., ШВИРГНУ́ТИ розм., ШВИРГОНУ́ТИ підсил. розм., ШВА́РКНУТИ розм., ШВАРКОНУ́ТИ підсил. розм., ХРО́ПНУТИ розм., БРИ́ЗНУТИ розм., ШВАРНУ́ТИ діал., ПОШПУ́РИТИ розм., ПОШПУРНУ́ТИ розм., ШПУ́РИТИ діал., ПОПЕ́РТИ фам., ПОТИ́РИТИ фам., ПОТУ́РИТИ діал., ПОПУ́ДИТИ діал. (рвучко, різко, з силою); ПОСЛА́ТИ, ЗАПУСТИ́ТИ розм., УТИ́РИТИ (ВТИ́РИТИ) розм. (в когось, щось); ВЕ́РГНУТИ (ВЕ́РГТИ) розм. (з силою, щось важке); БЕБЕ́ХНУТИ розм. (щось важке перев. додолу); ЛЯ́ПНУТИ розм. (з коротким різким звуком); ПЛЮ́ХНУТИ розм., ШУБО́ВСНУТИ розм. (перев. на щось або в щось рідке); УКИ́НУТИ (ВКИ́НУТИ), УВЕ́РГНУТИ (ВВЕ́РГНУТИ) розм., УВЕ́РГТИ (ВВЕ́РГТИ) розм. (всередину чогось). — Недок.: ки́дати, ки́датися чим мета́ти, шпурля́ти, шпурля́тися чим жбурля́ти, жбурля́тися чим швирга́ти, швирга́тися чим шпуря́ти, посила́ти, запуска́ти, ве́ргати, ве́ргнути, вергти́, ля́пати, плю́хати, укида́ти (вкида́ти), вверга́ти (уверга́ти). Карпо ухопив грудку глини й кинув униз (Панас Мирний); Октав Пігловський спритно метнув на шинквас півкарбованця (М. Стельмах); Марина так шпурнула миску, що мало не розбила (Грицько Григоренко); Гнатюк щосили жбурнув амбразурі в пащу свою важку ношу, круглий камінь (Я. Качура); Кудлатий жонглер.. жбурив глядачам кілька барвистих опук (О. Ільченко); Тимко швиргонув занозу на землю (Григорій Тютюнник); Клим Овчарук раптом щосили шваркнув своєю безкозиркою об днище тачанки (Ю. Смолич); Як глянув (Олексій) на свій портрет, здоймив його з стіни і хропнув об землю (П. Куліш); Як бризне (писар) шапку об землю (Г. Квітка-Основ'яненко); Коли Юрішкові донесли, що Марусяк вислизнув у нього межи пальці, — шварнув крисанев об землю і, завиваючи, як вовк, топтав її ногами (Г. Хоткевич); Івашко згадав про останню гранату і пошпурив її назустріч німцям (П. Панч); Та й шпурив (цар) острий палаш молодцеві у грудь (Ю. Федькович); Вона налапала під ногами палицю та й поперла нею на курей (І. Нечуй-Левицький); Білявий Габелок потурив свинку (дерев'яну кульку) на Василя (Панас Мирний); Хтось попудив англійську гранату, та не влучив у темряві у вікно (О. Гончар); Ольга Коршунова послала в поле диск (В. Собко); Багіров вирвав чеку, відхилив двері і запустив у них гранату (О. Гончар); (Ничипір:) Нечиста сила на все підводить. Чи випив там чоловік чарку, чи не випив, а вже воно тебе втирить у калюжу (Б. Грінченко); Костянтин розсміявся, вергнув книжечку на стіл (А. Кримський); Як бебехнув його на землю (Словник Б. Грінченка); Вийнявши з бокової кишені обтріпану колоду карт, ляпнув її на стіл (Григорій Тютюнник); Розвідники швидко підхопили свій невеличкий плотик, плюхнули його у воду (С. Голованівський); Петро зняв з собаки мотузку. Потім він і Платон, взявши за лапи Османа, розгойдали його й шубовснули в озеро (Ю. Збанацький); Вона ледве встигла вкинути йому в кишеню два пиріжки (О. Гуреїв). — Пор. бу́хнути.

ВІДПУСКА́ТИ (не обрізуючи, дозволяти рости — волоссю, бороді, вусам), ЗАПУСКА́ТИ, ВІДРО́ЩУВАТИ, ПОПУСКА́ТИ розм. — Док.: відпусти́ти, запусти́ти, відрости́ти, попусти́ти. Він змінився за цей час, ще більше посивів, відпустив бороду (І. Цюпа); Він запускав над лівим вухом довге волосся та й розчісував його через усю лисину (Лесь Мартович); Він відростив солідний старшинський вус (І. Ле і О. Левада); Вуса, хоч вони й чорняві, Федько рішуче голив, баки таки, хоч отакенькі, а попускав (Остап Вишня).

ЗАНЕДБА́ТИ (перестати дбати, піклуватися про когось, щось), ЗАПУСТИ́ТИ, ЗАНЕХА́ЯТИ (ЗАНЕХА́ТИ діал.), ПОНЕХА́ЯТИ (ПОНЕХА́ТИ) діал., ЗАГИ́РИТИ діал. — Недок.: зане́дбувати, запуска́ти, занеха́ювати. — Ледащиця, та й годі!.. Дитя своє зовсім занедбала, — пропадає дитя (Марко Вовчок); Надія трохи занедбала квітник (С. Чорнобривець); — Перегуда так її (хату) запустив, що скоро й сам утік з неї (В. Кучер); — Жалко занехаять такого. Серйозний хлопець, читає все, думає (А. Тесленко); Болить моє серце, тебе покохавши, Крім тебе, мій краю, усе занехавши (переклад П. Грабовського); Тоді, як я жила вже у вуйків, понехала музику, науку чужої мови і літератури (Уляна Кравченко); До праці теж був (Андрій) не останній: Чи до пили, чи до сокири, — Коли на себе взяв завдання, То вже він діла не загирив (М. Ю. Тарновський).

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. запускати — (куди) впускати; (руку) встромляти; (мотор) урухомлювати, заводити; (цех) вводити в дію; (науку) ЗАНЕДБУВАТИ; (вуса) відрощувати; (рідину, чим) З. розводити; (чим, у кого) СОВ. шпурляти; док. ЗАПУСТИТИ (пазурі) уп'ясти. Словник синонімів Караванського
  2. запускати — I -аю, -аєш, недок., запустити, -пущу, -пустиш, док., перех. 1》 Примушувати злетіти вгору. 2》 Надавати руху, початку дії (двигунові, механізмові, машині і т. ін.). || з прийм. в, на. Примушувати діяти, працювати в певному напрямку, місці і т. ін. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. запускати — 1. занедбувати, занедбати, позанедбувати, занехаювати, занехаяти, позанехаювати, задавнювати, задавнити, позадавнювати, лишати, залишати, залишити, позалишати, полишити 2. це бороду Словник чужослів Павло Штепа
  4. запускати — запуска́ти 1 дієслово недоконаного виду надавати руху; кидати; засовувати запуска́ти 2 дієслово недоконаного виду занедбувати; відрощувати — про волосся; припиняти доїти корову перед отеленням Орфографічний словник української мови
  5. запускати — запуска́ти / запусти́ти ру́ку (ла́пу) в що. Посягати на чию-небудь власність, привласнювати щось чуже. — Ну от не можу спокійно дивитися, коли якась бісова душа хвостом починає крутить, носа од роботи верне чи запускає руку в народне добро (В. Фразеологічний словник української мови
  6. запускати — ЗАПУСКА́ТИ¹, а́ю, а́єш, недок., ЗАПУСТИ́ТИ, пущу́, пу́стиш, док , перех. 1. Примушувати злетіти вгору. Під Києвом мені випадково довелося побачити, як юні авіамоделісти запускали свої моделі (Донч., V, 1957, 249); Потім Сіробаба запускає свій біплан. Словник української мови в 11 томах
  7. запускати — Запуска́ти, -ка́ю, -єш сов. в. запусти́ти, -щу́, -стиш, гл. 1) Впускать, впустить куда; вгонять, вогнать (о скотѣ). А ми просо засієм, засієм! — А ми стадом запустим, запустим. Мет. 297. 2) Пускать, пустить въ ходъ. Словник української мови Грінченка