зарання

ВРА́НЦІ (УРА́НЦІ) (у ранковий час), ЗРА́НКУ, РА́НКОМ, РА́НО, ЗРА́ННЯ, ЗАРА́ННЯ, СПОЗАРА́НА, СПОЗАРА́НКУ, СПОЗАРА́ННЯ, ЗАРА́НІ розм., ПОРАНЕ́НЬКУ розм., ЗАРА́ННЄ заст., ЗАРА́НА діал., ПОРА́НО діал., ПОРА́НУ діал. (досить рано). Вранці, коли піднялося сонечко, ми вирушили до річки (О. Досвітній); Уранці я не втерпів і знову побіг до ковальні (Б. Грінченко); Зранку захмарило і довго сіяло на землю холодну, дрібну мжу (Григорій Тютюнник); Сьогодні він не спав цілу ніч. Лише ранком задрімав якусь годину (І. Микитенко); Рано, разом з сонцем, прокинулась і Харитя (М. Коцюбинський); В Обухівку Давид прийшов зарані — саме школярі сходились до школи (А. Головко); Сонечко за тучу сховалось зараннє (Г. Квітка-Основ'яненко); Газдині топлять зарана (І. Франко).

ЗАЗДАЛЕГІ́ДЬ (за якийсь час до чого-небудь), ЗАВЧА́СНО, НАПЕРЕ́Д, ПОПЕ́РЕДУ, АВА́НСОМ розм., ЗАВЧАСУ́ розм., ЗА́ГОДЯ розм., ЗАРА́НІ розм., ЗАРА́ННЯ розм., ЗАРА́ННЄ заст., ЗАЗДАЛЕ́ГО́ДИ діал., ЗАВГОДЯ́ діал., ЗАЧАСУ́ рідко. Я хотів заздалегідь попередити вас, щоб ви встигли продумати свій виступ (О. Гуреїв); Свирид Яковлевич наперед знає, яка очікує його розмова (М. Стельмах); І то лихо — Попереду знати, Що нам в світі зострінеться (Т. Шевченко); — Авансом відчувала насолоду того, що побуду на вечірці, в товаристві справжнього митця (Я. Качура); — Вже ви зарані соромитесь сказати, що оженитесь на мужичці (Г. Квітка-Основ'яненко); Брати скам'яніли, немов побачили перед собою лихо, а їхні руки, зарання готуючись захищати старшенького, набухали м'язами й стискалися в кулаки (М. Стельмах); Зараннє Гарненько з лиха б напились, ..А потім ніж — і потекла Свиняча кров, як та смола, З печінок ваших (царів) поросячих (Т. Шевченко); Дід заздалегоди піднявсь, паличку взяв (Ганна Барвінок).

ПЕРЕДЧА́СНО, ЗАВЧА́СНО, ДОЧА́СНО, ПЕРЕД ЧА́СОМ, РА́НО, ЗАРА́НО, ЗАРА́ННЯ, ЗАРА́НІ розм., БЕЗ ПОРИ́ розм., ЗАВЧАСУ́ розм., ЗАРА́ННЄ заст., ЗАСКО́РО діал., ЗАЧАСУ́ рідше, ЗРА́НА рідше. Спека все ще не спадала, на деревах передчасно пожовкло листя (П. Кочура); Після того, як прийшло повідомлення про смерть татуся, мама, на очах чорніючи і сохнучи, перетворилася завчасно на змучену літню жінку (В. Козаченко); Поля безсило никли і жовтіли Дочасно! (М. Рильський); В'ялить нас труд і нужда перед часом (П. Грабовський); Посивіла рано в горі, мати стріне сина (В. Сосюра); Жінка його уданенька вмерла зарано (Ганна Барвінок); Заспівали жайворонки, що так зарання прилетіли в цьому році (М. Стельмах); Старі зарані повмирали (Т. Шевченко); Чи до мети я певної дійду, Чи без пори скінчу той шлях тернистий, — Бажаю так скінчити я свій шлях, Як починала: з співом на устах! (Леся Українка); Не суши, журбо, завчасу серце (М. Коцюбинський); Добре, мамо, Що ти зараннє спать лягла, А то б ти Бога прокляла За мій талан (Т. Шевченко); — Думаю, що не треба заскоро тривожитися (І. Франко); — Сталося чудо: сніг не ждав зими — і ..вкрив гори зачасу, ще в Спасівку (І. Нечуй-Левицький); Скільки їх смілих, відважних борців.. Зрана лягли в домовину! (П. Грабовський).