засоромитися

ЗБЕНТЕ́ЖИТИСЯ (прийти в стан замішання, зніяковіння), ЗНІЯКОВІ́ТИ, ЗНІ́ТИТИСЯ, ЗАМІША́ТИСЯ, ЗАМ'Я́ТИСЯ, ЗАСОРО́МИТИСЯ, СКОНФУ́ЗИТИСЯ розм., СТУШУВА́ТИСЯ розм., ЗМІША́ТИСЯ рідко. — Недок.: бенте́житися, ні́якові́ти, ні́титися, зні́чуватися, міша́тися рідко замина́тися, засоро́млюватися, конфу́зитися, тушува́тися, стушо́вуватися, шокува́тися. Марія одразу розгубилася і навіть збентежилась, побачивши на своєму порозі розгніваного Самійла (В. Кучер); Зніяковіла Віра, очі одвела, щоб не помітив, не розгадав по очах її таємниці (А. Шиян); Солуха, знічуючись від гадючої посмішки отця Миколая, налив йому келех (М. Стельмах); Йому стало ніяково; він замішався і не зразу відповів (І. Нечуй-Левицький); Під моїм допитливим поглядом майор трохи зам'явся, але свою думку закінчив (В. Логвиненко); З того, як змішалась Софія Петрівна, пояснюючи щось нісенітне, як затиснула Ліда уста, він догадався, що од нього щось криють (М. Коцюбинський). — Пор. розгуби́тися, соро́митися.

СОРО́МИТИСЯ (відчувати сором, незручність перед ким-небудь за когось, щось), СТИДИ́ТИСЯ, СТИДА́ТИСЯ розм., ЧЕРВОНІ́ТИ, СО́ВІСТИТИСЯ розм., СТРАМИ́ТИСЯ розм., СРАМИ́ТИСЯ заст., УСТИДА́ТИСЯ (ВСТИДА́ТИСЯ) розм., ВАРУВА́ТИСЯ розм., ГАНЬБИ́ТИСЯ діал. — Док.: засоро́митися, посоро́митися, постиди́тися, постида́тися, поганьби́тися. (Оленка:) Я ж тебе люблю, несамовито люблю, люблю й не соромлюсь говорити перед людьми (І. Нечуй-Левицький); Вона ніби не слухає, соромиться, відвертається; він хапає її за руку (Н. Кобринська); Твоїм буть братом не стиджуся (І. Котляревський); — А може, пішов би з нею? Щось пошептав би коло вуха.. — Роман знову червоніє, а Юрко з перебільшеною жалістю зітхає (М. Стельмах); Навіть не впійманий (у садку), ..я совістився глянути бабі Держикраїсі в очі (П. Загребельний); — Страмилися б видурювати в хлопця останнє, що є! (О. Гончар); — Я не встидаюсь сліз, пролитих стиха За молодих надій (Уляна Кравченко); Бачу, хоче щось оповістити і варується (Марко Вовчок). — Пор. збенте́житися, розгуби́тися.