засоромитися

(почервоніти від сорому) спекти рака (раків); згоріти від сорому (стида); сором залив обличчя (лице) чиє; (страждати від докорів совісті) сором (виїдає, їсть) виїсть очі кому; мало в (крізь) землю не провалився (не запався) [від (з) сорому]; готовий (ладний, здатний, хотів і т. ін.) в (крізь) землю провалитися (пропасти) [із сорому (стида, стиду)].

Дехто спік рака від тих гірких Грицькових докорів, а більше не додали ніякої ваги його речам (Панас Мирний, 5, 1970, с. 142); Куропатенко, звичайно, заслужено спік раків – законів конспірації треба суворо додержувати і між собою, щоб не прохопитися за інших обставин (Смолич, 4, 1972, с. 92); Я б згоріла від сорому, якби з’явилася в такому вигляді між люди (Речмедін, Вогонь батькових ран, 1971, с. 19); Параскіца зашарілася вся. Сором гарячою хвилею залляв її лице (Коцюбинський, 1, 1955, с. 271); [Дід:] Москаль її [Марусю] покине, бо такі недовго живуть вкупі: як зійшлись, так і розійдуться. І що ж потім? Сором виїсть очі (Карпенко-Карий, 1, 1960, с. 242); Мало крізь землю не провалився хлопець, зиркнув на свої давно не миті, геть покраплені незаживаючими подряпинами ноги, постояв якусь мить остовпіло, а тоді враз чкурнув з сусідського городу, добіг до паркани і спритно, мов кіт, видряпався наверх (Збанацький, Пригоди Івана Коструба, 1984, с. 50); [Тітка:] – Це він тобі, певно, оповідав, коли ви сиділи в поетично украшенім куті, а я мало що з сорому в землю не запалася, що кревнячка мого мужа вдається в розмову з соціалістом! (Кобилянська, 1, 1962, с. 167); [Рябина:] Лице мені лупається, крикнув би чоловік з жалю, крізь землю би пропав зо встиду (Франко, 9, 1952, с. 411); Там, де інші дівчата лускали зо сміху, штовхаючи одна одну ліктем, ніби потайки, та перешіптуючися, вона соромилася до сліз і була б, мабуть, із сорому в землю запалася із-за того, що чула все, особливо ж, коли він був при тім (Кобилянська, 2, 1962, с. 61); Браві [сержанти] такі, що куди там Віталієві до них братись, він одразу відчув своє жалюгіддя, готовий був крізь землю провалитись (Гончар 5 1979, с. 40).