засувати

ВКЛАДА́ТИ (УКЛАДА́ТИ) (класти всередину чого-небудь, у що-небудь), ВСУВА́ТИ (УСУВА́ТИ), ВСО́ВУВАТИ (УСО́ВУВАТИ), ЗАСО́ВУВАТИ (ЗАСУВА́ТИ) (сунучи); ВПИХА́ТИ (УПИХА́ТИ), ЗАПИХА́ТИ, ВТИСКА́ТИ (УТИСКА́ТИ), ВТИ́СКУВАТИ (УТИ́СКУВАТИ), БГА́ТИ, ВПИРА́ТИ (УПИРА́ТИ) розм. (із зусиллям, силоміць). — Док.: вкла́сти (укла́сти), вложи́ти (уложи́ти), всу́нути (усу́нути), засу́нути, впхну́ти (увіпхну́ти) (упхну́ти), впха́ти (увіпха́ти) (упха́ти), запхну́ти, вти́снути (ути́снути), убга́ти (вбга́ти), впе́рти (упе́рти). Соломія.. кинулась вкладати в скриню повиймані та порозкидані речі (І. Нечуй-Левицький); Саїд Алі швидко вклав скрипку в футляр (І. Ле); Усунули мені в руку (гроші) та й годі (Панас Мирний); Погиба.. решту папірців знову засовує у халяву (М. Стельмах); Роберт поквапливо впихав папки до шафи (А. Хижняк); Він одрізав собі окраєць і упхнув у кишеню (А. Головко); Дід Оверко хутко запихав у кишеню шапку (О. Донченко); Пан Зефірин підступив до панотця, з подякою стиснув йому руку і втиснув в ту руку завинутого в папірець дуката (І. Франко); Взяла (тітка) жмутище клоччя, ледве вперла у глечик, запалила (Г. Хоткевич).

ЗАМИКА́ТИ (закривати на замок, ключ і т. ін.), ПРИМИКА́ТИ, ЗАПИРА́ТИ розм., ЗАЧИНЯ́ТИ рідко; ЗАСУВА́ТИ (на засув); ЗАЩІПА́ТИ, ЗАЩІБА́ТИ діал., ЗАЩІ́БУВАТИ діал. (на защіпку). — Док.: замкну́ти, примкну́ти, запе́рти, зачини́ти, засу́нути, защіпну́ти, защепну́ти, защебну́ти. Я замикаю кімнату, вішаю ключ на гвіздочок біля входу, швидко збігаю вниз (М. Чабанівський); Боб злякано відходить ліворуч. Марко за ним і примикає двері (Мирослав Ірчан); — Ідіть собі, йдіть!.. — бурчав позаду сторож-дід, запираючи за школярами двері (С. Васильченко); Зачиняє (воротар) хвіртку, засуває важким засувом браму (Леся Українка); Уночі вона защіпала на защіпку двері з кухні в світлиці (Б. Грінченко); Вона урочисто виходить з хати, защібає двері і прямує вздовж села (М. Стельмах).

СО́ВАТИ (рухаючи щось, поміщати його куди-небудь), ЗАСО́ВУВАТИ, ЗАСУВА́ТИ, СУ́НУТИ (як одноразова дія); ПХА́ТИ розм., ЗАПИХА́ТИ розм. (швидко, недбало або з силою); ТИ́КАТИ розм., ТИ́ЦЯТИ розм., ТИ́ЦЬКАТИ розм. рідше, ТИ́РИТИ розм. (недбало або нашвидку). — Док.: засу́нути, запха́ти, ти́кнути, ткну́ти, піткну́ти, ти́цьнути. Він уже совав до простягнених рук шматочки хліба та цибулі (Ю. Збанацький); Засуваю голову під подушку і сплю (М. Коцюбинський); — Певно, ти, Грунько, прибираючи в кабінеті, зняла її (книжку) з столу й ткнула куди між другі (Панас Мирний); В'ється (Хоцінський) коло моїх дітей, тирить їм у руки польські книжки (І. Нечуй-Левицький).