затопити

ЗАПА́ЛЮВАТИ (викликати горіння чого-небудь), ПІДПА́ЛЮВАТИ, РОЗПА́ЛЮВАТИ, РОЗГНІ́ЧУВАТИ, РОЗГНІТА́ТИ (вогонь, багаття і т. ін.); ЗАТО́ПЛЮВАТИ, ЗАТОПЛЯ́ТИ рідше, РОЗТО́ПЛЮВАТИ, РОЗТОПЛЯ́ТИ рідше (плиту, піч і т. ін.); ЗАКУ́РЮВАТИ, ЗАСМА́ЛЮВАТИ розм. рідко (цигарку, люльку). — Док.: запали́ти, підпали́ти, розпали́ти, розгніти́ти, затопи́ти, розтопи́ти, закури́ти, засмали́ти. У світлиці.. Тадей Станіславович запалює свічі і схиляється над своїм щоденником (М. Стельмах); По алеях, у парках і скверах згрібали у величезні купи потемніле листя і підпалювали (А. Дімаров); Надходить Лукаш з оберемком хмизу, кладе перед дядьком, виймає з-за пазухи кресало й губку і розпалює вогонь (Леся Українка); Степка розгнічувала багаття (М. Зарудний); Лажечников закурював цигарку, за звичкою низько пригнувшись в окопі (Л. Первомайський); — Давайте заспіваємо!.. Тільки й ви, Лука Федорович, будете підтягувати. — Якщо знаю пісню, то можна, — засмалюючи папіроску, відказав той (Панас Мирний).

I. ЗАТО́ПЛЮВАТИ (покривати водою якийсь простір, поверхню чого-небудь — перев. під час повені, зливи), ЗАТОПЛЯ́ТИ, ЗАЛИВА́ТИ, НАВОДНЯ́ТИ, НАВО́ДНЮВАТИ, ПОЙМА́ТИ, ПОНІМА́ТИ розм., ПОТОПЛЯ́ТИ рідше; ПІДТО́ПЛЮВАТИ, ПІДТОПЛЯ́ТИ (знизу або частково). — Док.: затопи́ти, зали́ти, залля́ти рідше наводни́ти, пойня́ти, потопи́ти, підтопи́ти. В деякі весни Псьол, вийшовши з берегів, затоплює всю понизову частину села (О. Гончар); Дніпро виходить з берегів І залива луги (Л. Дмитерко); Розлилася вода, пойняла береги (П. Грабовський); — Вода бігуча, вода котюча.. береги потопила (Г. Хоткевич).

НАПО́ВНИТИ (про людей, тварин — зайняти весь простір, приміщення і т. ін.), ЗАПО́ВНИТИ, СПО́ВНИТИ, ПЕРЕПО́ВНИТИ підсил., НАВОДНИ́ТИ підсил., ЗАЛИ́ТИ (ЗАЛЛЯ́ТИ рідше) підсил., ЗАТОПИ́ТИ підсил., ЗАБИ́ТИ підсил. розм., ЗАГАТИ́ТИ підсил. розм., ЗАПОЛОНИ́ТИ підсил. рідше, ЗАПРУДИ́ТИ підсил. рідше. — Недок.: напо́внювати (наповня́ти), запо́внювати (заповня́ти), спо́внювати (сповня́ти), перепо́внювати (переповня́ти), по́внити поет. наво́днювати (наводня́ти), залива́ти, зато́плювати (затопля́ти), забива́ти, зага́чувати, заполо́нювати (заполоня́ти), запру́джувати. Поранені наповнили все місто (О. Довженко); Натовп викотився із станції, заповнив невеличкий перон (О. Десняк); Відвідувачі сповнювали їдальню (М. Трублаїні); Весело щебетали пташки, вони, здавалось, переповнили всі кущі (А. Трипільський); Вони (жителі) наводнили всі вулиці і провулочки маленького містечка (О. Іваненко); Раптом овеча отара залляла вулицю (М. Коцюбинський); Від самого ранку заливали, затісняли, затоплювали череди, ряди, полки волів, корів, овець усі шляхи, вулиці, площі (І. Франко); Двір на Горі й усі кінці забили люди (С. Скляренко); Загатили (козаки) весь майдан народом до церковної огорожі й до самого ганку волості (С. Голованівський); (Тірца:) Набіжать шакали від пустині, заполонять зруйновану обору (Леся Українка); Натовп запруджував вулицю від стіни до стіни (П. Панч). — Пор. 2. наби́тися.

НАПО́ВНИТИ (про звуки, запахи, світло, морок тощо — поширюючись у повітрі, охопити весь простір, приміщення і т. ін.), ЗАПО́ВНИТИ, ВИ́ПОВНИТИ, СПО́ВНИТИ, ПЕРЕПО́ВНИТИ підсил., ЗАЛИ́ТИ (ЗАЛЛЯ́ТИ рідше) підсил., ЗАТОПИ́ТИ підсил., ЗАПОЛОНИ́ТИ підсил. рідше. — Недок.: напо́внювати (наповня́ти), запо́внювати (заповня́ти), випо́внювати (виповня́ти), спо́внювати (сповня́ти), по́внити поет. перепо́внювати (переповня́ти), залива́ти, зато́плювати (затопля́ти), заполо́нювати (заполоня́ти). Величний рев органа наповнив усю церкву (О. Довженко); Станція. Рідні довкола. Гомін заповнив перон (С. Олійник); Не сильний, але чудовий тенор, яким обдарувала природа Миколу, виповнив кімнату задушевним ліризмом (Я. Баш); Одцвіли бузок і акація. П'янкі, прохолодні аромати квітучої липи сповнили місто (Ю. Мартич); Палату повнить гомоном сріблистим розбуджений зальотним вітром сад (І. Гончаренко); А потім сонце залило Уфу, Зогріло нас, таки промерзлих трохи (М. Рильський); Хмари сунули прибійними валами, поспішали затопити все своєю гнітливою похмурністю (Ю. Бедзик); Степова тиша знову заполонила нічліжан (Григорій Тютюнник). — Пор. 1. наси́чувати, 2. оповива́ти.

III. ТОПИ́ТИ (занурюючи в воду, змушувати опускатися, падати на дно), ЗАТО́ПЛЮВАТИ, ПОТОПЛЯ́ТИ розм. — Док.: потопи́ти, затопи́ти. — Чи правда, що повезете в океан водневу бомбу топити? (О. Гончар): Тільки що розказали брати, як старша сестра хотіла їх потопить, коли дивляться — підпливає цареве військо (О. Стороженко); — Я пропоную при виході з гавані... затопити бодай деякі з цих транспортів (Ю. Смолич).

УДА́РИТИ (ВДА́РИТИ) кого, по чому, в що, чим (завдати кому-небудь більшої чи меншої сили удару), БА́ХНУТИ розм., БАБА́ХНУТИ розм., БУ́ХНУТИ розм., БА́ЦНУТИ розм., БЕ́ХНУТИ розм., БЕБЕ́ХНУТИ розм., СТУ́КНУТИ розм., СТУСНУ́ТИ розм., СТУСОНУ́ТИ підсил. розм., ДЗИ́ЗНУТИ (ДЗИ́ҐНУТИ) розм., СВИ́СНУТИ розм., ВІДВА́ЖИТИ розм., ЦЮ́КНУТИ розм., СУНУ́ТИ розм., ДА́ТИ по чому, в що, фам., МАЗНУ́ТИ фам., ЗМА́ЗАТИ фам., ПРИПЕЧА́ТАТИ фам., ГА́КНУТИ розм., ГАГА́КНУТИ розм., ЗАГИЛИ́ТИ розм., ПЕРЕХРЕСТИ́ТИ розм., НАВЕРНУ́ТИ розм., ПРОЇ́ХАТИСЯ розм., ХВИ́СНУТИ розм., ХВИ́СЬНУТИ розм., ХЛИСНУ́ТИ розм., ПРИГОСТИ́ТИ розм., БРЯ́ЗНУТИ розм., ЗАЦІДИ́ТИ вульг., ЗАЇ́ХАТИ вульг., ЗАТОПИ́ТИ вульг., З'ЇЗДИТИ вульг., УДЕ́РТИ (ВДЕ́РТИ) діал., УДРА́ТИ (ВДРА́ТИ) діал., МОЛОСНУ́ТИ діал., ТЕЛЕ́ХНУТИ діал., ВАЛЬНУ́ТИ діал., ГРЯ́НУТИ діал., ШЕМЕНУ́ТИ діал., ФРА́СНУТИ діал., ТРА́ХНУТИ розм., УГАТИ́ТИ (ВГАТИ́ТИ) розм., УЛУПИ́ТИ (ВЛУПИ́ТИ) розм., УШКВА́РИТИ (ВШКВА́РИТИ) розм., УШПА́РИТИ (ВШПА́РИТИ) розм., ШКВАРНУ́ТИ (ШКВА́РКНУТИ) розм., УШКВАРНУ́ТИ (ВШКВАРНУ́ТИ) розм., ШАРНУ́ТИ розм., УЖА́РИТИ (ВЖА́РИТИ) розм., ОГРІ́ТИ розм., УГРІ́ТИ, УРІЗАТИ (ВРІ́ЗАТИ), УЧЕСА́ТИ (ВЧЕСА́ТИ) розм., УЧИ́СТИТИ (ВЧИ́СТИТИ) розм., ЧЕСОНУ́ТИ розм., ДОВБОНУ́ТИ розм., СТРУГНУ́ТИ розм., УДЖИГНУ́ТИ (ВДЖИГНУ́ТИ) розм., МОРСНУ́ТИ розм., ЛУ́СНУТИ фам., ДРИ́ЗНУТИ фам., ДВИГНУ́ТИ (ДВИ́НУТИ) фам., ДВИГОНУ́ТИ фам., ЛИГНУ́ТИ вульг. (з великою силою); ПОТЯГНУ́ТИ (ПОТЯГТИ́) розм., ВИ́ТЯГНУТИ (ВИ́ТЯГТИ) розм., ХРЬО́ПНУТИ розм., ХРЯ́ПНУТИ розм., ХРЯ́СНУТИ розм., ОПЕРЕЗА́ТИ розм., УПЕРЕЗА́ТИ (ВПЕРЕЗА́ТИ) розм., ПОЛОСНУ́ТИ розм., ПОЛОСОНУ́ТИ підсил. розм., ОПЕРІ́ЩИТИ підсил. розм., УПЕРІ́ЩИТИ (ВПЕРІ́ЩИТИ) підсил. розм., УРЕПІ́ЖИТИ (ВРЕПІ́ЖИТИ) підсил. розм. (перев. батогом, різкою, палицею й т. ін., залишаючи довгий слід); ЛЯ́СНУТИ, ПЛЕСНУ́ТИ (долонею, утворюючи ляскіт). Олеся.. легко вдарила Балабуху по плечі: — Та покинь-бо оту люльку та говори зі мною (І. Нечуй-Левицький); Хорунжий люто замахнувся нагаєм на курінного Хліба,.. але Хліб так ударив ланцюгом Хорунжого, що той тільки несамовито зойкнув і упав мертвим (О. Довженко); Думала, що (чоловік) бахне сокирою і воліла, щоби вперед сама загинула (В. Стефаник); Велика дошка впала зверху так близько, що ледве не бабахнула мене по голові (Л. Смілянський); — Ох! ох! ох! — стогнав голова. — Це він! це сатана! як бухнув мене в спину, то в мене з очей так і посипались іскри (І. Нечуй-Левицький); Твердий кулак стукнув Хому просто по зубах і той заїкнувся на півслові (У. Самчук); Двоє малюків теж завелися, мов півники: — Не бризкайся, бо так і дзизну! — Ану дзизни! (О. Гончар); Свиснув нагай по обличчі старого Івана, і зачервоніла кривава рана (Мирослав Ірчан); Пампушка був кинувся до незнайомого, щоб цюкнути його шаблею (О. Ільченко); Випроставши руки, він сунув кулаком у щелепи старшину (С. Васильченко); Підстеріг він мене в темному місці й дав по шиї (Ю. Яновський); Так Турн, Палланта підпустивши, Зо всіх сил келепом мазнув (І. Котляревський); — От я тобі кулаком під дихало змажу, щоб ти не патякав своїм дурним язиком, — насварився хтось із гурту (Григорій Тютюнник); (Тарас:) Як припечатаю, так і спухнеш (І. Микитенко); Звичайно, потурати не слід, — було б таки заїхати по мармизі (А. Головко); — Признаюсь, я з великим би задоволенням зараз з'їздив би вам по пиці (С. Добровольський); Панич якось його чи вскубнув чи вщипнув. А той як виважить руку, як удере його з усього маху по пиці (Панас Мирний); Коли б хто не телехнув із-за вугла по голові (Словник Б. Грінченка); Гринь Воробець хопив за тріпачку, вальнув раз Якима по спині (В. Козаченко); — Отворіт, на милість Бога, отворіт! — закричала стара і з цілим розмахом грянула собою о двері колиби (І. Франко); Та в тій хвилі Осел як не замахне ногою, як не фрасне Вовка копитом у зуби (І. Франко); — Та трахни його, Артеме, щоб знав, як! (А. Головко); Григорій з розгону вгатив його кулаком в обличчя (М. Стельмах); Зірвав (благочинний) з гвіздка кадильницю і, розмахнувши нею до свисту, влупив отця Олександра по голові (І. Микитенко); — Якби таким (києм) хоч один раз ушкварити твого дурного батька, так він би і з місця не піднявся (Г. Квітка-Основ'яненко); Тут лейтенант як вшпарить по гітлерівцях з одного боку, ну, а я з другого (М. Стельмах); Далі огрів (дядько) мене зо всії руки по плечах (Марко Вовчок); — Він як схопиться та як вріже мене у вухо, так, вірите, я аж заточився (Л. Первомайський); — Баран як розженеться, як вчистить у лоб! Вовк — беркиць у яр... (казка); — А може, то такий прийом новий, — Візьмуть і книжкою.. Добряче довбонуть по голові? (В. Еллан); Та як виважить долоню, та як морсне по виду мене (А. Тесленко); Як тільки котрий (наймит) оце розігне спину, то Юруш зараз його лусне нагайкою по спині (І. Нечуй-Левицький); В одну мить, двигнувши ногою одного солдата, вдарив (чоловік) другого навідліг кулаком і кинувся тікати (І. Микитенко); Мов коліном хто у груди двигонув (Г. Хоткевич); Юрко.. лигнув Вітьку ногою і все ж таки заліз у бричку першим (О. Сизоненко); (Настя:) Мартине, відчепись! Бо єй-богу, качалкою по спині потягну (І. Карпенко-Карий); Батько.., не знайшовши різки, Дрючком Хведька разів із шість оперезав! (П. Гулак-Артемовський); — Ніхто не зачепить тебе, ніхто нагайкою не полосне по спині (М. Стельмах); Прибіг Хома.. і, не говорячи ні слова, вперіщив Гната батурою по спині (Григорій Тютюнник); Як я врепіжив його батогом, то він аж скрутився (Словник Б. Грінченка). — Пор. 2. би́ти, 1. штовхну́ти.