звертати

ВІДДАВА́ТИ (давати назад узяте, позичене, привласнене, належне), ВЕРТА́ТИ, ПОВЕРТА́ТИ, ВІДНО́СИТИ, ЗВЕРТА́ТИ рідше. — Док.: відда́ти, верну́ти, поверну́ти, віднести́, зверну́ти. — Багато (товарів).. набрали в мене люди без грошей, а ніхто не квапиться віддавати (М. Коцюбинський); Мій батько нікому не винний: в одного позичає, а другому повертає (прислів'я); (Любов:) Я й забула, що треба віднести Галі її концерт, вона просила конче сьогодні віддати їй (Леся Українка); — Прошу, пане докторе, звертаю вам сей цінний документ (І. Франко).

ПЕРЕВО́ДИТИ на кого-що і без додатка (змінювати об'єкт розмови), ЗВО́ДИТИ, ЗВЕРТА́ТИ, ВЕРНУ́ТИ на когощо, до чого (спрямовувати розмову в бажаному напрямі). — Док.: перевести, звести́, зверну́ти. Довгенько ще вони стояли, судачили, рахували, поки не перевели розмову на врожаї, на посіви (Панас Мирний); Я втрутився в розмову, щоб звести її знов на колектив (І. Ле); Він говорив з нею лагідно, підшукуючи делікатних виразів, звертаючи мову на буденні теми (В. Гжицький); — Ти тільки послухай, до чого він верне (О. Гончар).

ПЕРЕКЛАДА́ТИ на кого-що (змушувати кого-небудь брати на себе якісь обов'язки, завдання, відповідальність за їх виконання тощо); СКЛАДА́ТИ (ІСКЛАДА́ТИ) розм., СКИДА́ТИ (ІСКИДА́ТИ) розм., СПИХА́ТИ фам. (на кого — свої обов'язки, свою відповідальність тощо); ЗВЕРТА́ТИ, ЗВА́ЛЮВАТИ розм., ВАЛИ́ТИ фам. (на кого — перев. вину); ВИЇЖДЖА́ТИ (ВИЇЗДИ́ТИ) на кому, розм. (передоручивши свої обов'язки, добиватися позитивного результату чиїмсь коштом). — Док.: перекла́сти, скла́сти (іскла́сти), ски́нути (іски́нути), зіпхну́ти (спихну́ти) (спхну́ти), зверну́ти, звали́ти, ви́їхати. Труд запам'ятовувати свої розумні вислови він перекладає на плечі знайомих, гадаючи, очевидно, що в їхніх головах вони збережуться краще (Є. Гуцало); Робити ніхто не хотів, мало не всю роботу на Хіврю складали (Грицько Григоренко); Винуватих не було. Одні скидали вину на других, а ті на інших (М. Коцюбинський); Мартоха навіть не раз спихала головну господарську роботу на старших дочок (Леся Українка); — Сама краде, а на дівчат звертає (С. Васильченко); (Стась (до людей):) Хіба я не знаю, що самі ви бунтарі, розбійники — тільки все валите на Кармелюка (С. Васильченко); (Аркадій:) Ятут горів у роботі, день і ніч, як віл, тягнув. Бочкарьова нічого не розуміла, виїздила на мені (О. Корнійчук).

ПОВЕРТА́ТИ (змінювати напрямок свого руху, робити поворот), ЗВЕРТА́ТИ, ВЕРНУ́ТИ, БРА́ТИ розм., ЗАБИРА́ТИ розм., СКРУ́ЧУВАТИ розм., ВОРОЧА́ТИ діал.; ПІДВЕРТА́ТИ, ЗАВЕРТА́ТИ розм., ПРИВЕРТА́ТИ розм. (підходячи, під'їжджаючи до когось, чогось); ПОВЕРТА́ТИСЯ, ОБЕРТА́ТИСЯ (в інший, протилежний бік). — Док.: поверну́ти, зверну́ти, верну́ти, узя́ти (взя́ти), скрути́ти, підверну́ти, заверну́ти, приверну́ти, поверну́тися, оберну́тися. Я повертаю в зелений ряд огородини та птиці (І. Нечуй-Левицький); Саме тут Данилові було звертати до вітряка (А. Головко); — Та куди ти, чортяка б тебе взяла, вернеш? — розлючено гримнув дядько і щосили смикнув віжками (О. Досвітній); — Як увійдеш, бери направо, третя кімната (А. Хижняк); Катер у супроводі міноносця, не доходячи молу, почав забирати ліворуч (П. Панч); Стефа бере Дарку під руку і вони скручують зразу праворуч до парку (Ірина Вільде); (Химка:) Коли так, то я й піду від вас.. (Іван:) Ні, ні... стій... не ходи. Ворочай назад! (Панас Мирний); Підвернувши до ґанку, він ледве зсунувся з мокрої конячини, геть знеможений (Я. Баш); Було, кажуть, на цьому місці велике село, що робило списи запорожцям. І коли мандрували козаки на Січ, то завертали сюди, щоб запастися списами (О. Гончар); Заходить сонце. Чумаки привертають до гіллястого дуба, запалюють огонь (В. Самійленко); Він повернувся, він мусив повернутися в протилежний бік і тихо посунув геть (В. Підмогильний); (Прісцілла:) Я піду! (Іде, але обертається, припиняючись на ході) (Леся Українка).

ПОВЕРТА́ТИСЯ (іти, їхати і т. ін. назад звідкись), ВЕРТА́ТИСЯ, ПОВЕРТА́ТИ розм., ВЕРТА́ТИ розм., ЗАВЕРТА́ТИ розм., ЗАВЕРТА́ТИСЯ розм., ЗВЕРТА́ТИ заст. — Док.: поверну́тися, верну́тися, поверну́ти, верну́ти, заверну́ти, заверну́тися, зверну́ти. Повертався я з чужини, Гадав всю дорогу, Як матусю ріднесеньку Стріну край порогу (П. Грабовський); Ми ще повернемось бодай — ногами вперед, але: не мертві, але: не переможені, але: безсмертні (В. Стус); Вона в той час сподівалась брата й догадувалась, що то брат вертається додому (І. Нечуй-Левицький); Він знову повертав на Україну. Була весна 1845 року (О. Іваненко); Вертала (Інна) електричкою уже надвечір (В. Дрозд); Як примандрували до зеленого бору: "От тепер, дівчино, завертайсь додому!" (пісня); (Гурт:) Пошли ж тобі, Боже, Найщасливіший путь, Щоб благополучно і додому звернуть (М. Кропивницький).