звиклий
ЗВИ́ЧНИЙ (який став чиєюсь звичкою, увійшов у звичку), ЗВИЧА́ЙНИЙ, ЗВИ́КЛИЙ, ЗВІ́СНИЙ розм., ПРИВИ́ЧНИЙ розм., СВІ́ЙСЬКИЙ розм., НАВИ́КЛИЙ рідко. Асистент.. почав подавати зі звичною точністю інструменти (О. Довженко); Посумувавши та погорювавши, дядьки знову заводили свої звичайні розмови про те, що березовий дьоготь трохи дорогий, що зіньківські ковалі.. за підкову беруть такі гроші, що, мабуть, і в самій Полтаві люди б дивувалися, коли б їм розказав (Григорій Тютюнник); Щодня було те саме.. Ноги, немов непотрібні, самі знали звиклі дороги, і очі, теж наче зайві, байдужно сприймали все до нудоти знайоме (М. Коцюбинський); Привичним рухом одімкнув надзиратель замок, широко розчинив двері (Г. Хоткевич); Настуся заметушилась, бо очевидячки вже позабувала модну заграничну символістичну мову і все збивалась з ролі на мову свійську, вселюдську (І. Нечуй-Левицький); Навиклим рухом Іван хапа вівцю за хребет і тягне до себе (М. Коцюбинський).
Значення в інших словниках
- звиклий — зви́клий дієприкметник Орфографічний словник української мови
- звиклий — Обвиклий, навиклий, привиклий; (- око) призвичаєний, натренований. Словник синонімів Караванського
- звиклий — див. умілий Словник синонімів Вусика
- звиклий — [звиклией] м. (на) -лому/-л'ім, мн. -л'і Орфоепічний словник української мови
- звиклий — -а, -е. 1》 Дієприкм. акт. мин. ч. до звикати. 2》 у знач. прикм. До якого звик хто-небудь; повсякденний, добре знайомий; звичний. 3》 у знач. прикм. Призвичаєний до чого-небудь, натренований. Великий тлумачний словник сучасної мови
- звиклий — ЗВИ́КЛИЙ, а, е. 1. Дієпр. акт. мин. ч. до звика́ти. Звиклий стояти на боці скривдженого, Наливайко в ту ж мить відчув, що мусить допомогти втікачеві (Ле, Наливайко, 1957, 307); Поступово його руки, звиклі в дитинстві тримати косу... Словник української мови в 11 томах
- звиклий — Звиклий, -а, -е Привыкшій. Я не звиклий був з дітьми. Драг. 63. Словник української мови Грінченка